Теорія граничної корисності
На Заході інтерес до робіт Дмитрієва проявився в 60-і роки. Починаючи з першої статті, опублікованої в 1961 р. А.Ноувом і А.Цауберманом ("Воскреслий російський економіст" 1900), з'явилися дослідження творчості російського вченого, найбільше обгрунтоване з них утримується у вступній статті до англійського видання "Економічних нарисів". Зусиллями А.Ноува, А.Цаубермана, Д.М.Нуги ім'я і творчість В.К.Дмитрієва стали відомі західному читачу. У 1968 р. його книга була переведена на французьку мову. Рівн через сімдесят років після видання "Економічних нарисів" у Росії побачив англійський переклад цієї книги. У дуже детальній науковій передмові Кембріджського університету Д.М.Нуті даний докладний аналіз як основних теоретичних позицій Дмитрієва, так і їхньої значимості для розвитку сучасної економічної науки, осмислення процесів, що відбуваються в економіці до кінця XX сторіччя. (Читач може познайомитися з перекладом у додатку до дійсного видання). Як підкреслював англійський професор, Дмитрієв передбачив і дуже точно сформулював цілий ряд положень і технічних прийомів, що складають істотну частину сучасної економічної науки. Далі, - відзначає Нуті, - Дмитрієв створив надзвичайно оригінальний варіант теорії конкуренції - "дуже своєчасний внесок в область, у якій дослідження зайшли в безвихідь". І сама спроба "органічного синтезу" теорії цінності і граничної корисності, здійснена Дмитрієвим, служить, за словами англійського економіста, дуже важливим нагадуванням про значимість цілого ряду аспектів теорій цін і розподіли, що ігноруються сучасною наукою. Як бачимо, "Економічні нариси" В.К.Дмитрієва являють собою чудовий приклад: надається, звернувшись до праць великих попередників, до питань, ними піднятим, але не розкритим, до рішень, на думку багатьох, спірним і навіть суперечливим, можна внести цінний внесок у науку. Більш того, знайти підходи і рішення, що набагато випереджають свій час. Навіть саме, декілька змінене, назва праці Володимира Карповича в англійському перекладі говорить про це. Це вже не нариси теорій Рікардо, Курно і граничної корисності.
У довіднику "Who's Who in Economics (1770 - 1986), складеним відомим істориком економічної думки Блаугом, В.К.Дмитрієв зайняв по праву місце серед видатних економістів" усіх часів і народів. Дослідження В.К.Дмитрієва зіграли величезну роль у формуванні російської школи політичної економіки, визначили багато в чому спрямованість наукових праць ряду економістів більш пізнього часу. Не тільки його книги, але і статті в економічних часописах високо цінувалися сучасниками. У них учений звав до створення нових оригінальних теорій, до відмови від догматичного сприйняття спадщини попередників, підтримував новаторство молоді. Його роботи підняли планку так високо, що сучасники, усвідомлюючи новаторство його поглядів далеко не завжди могли оцінити всю їхню глибину і значимість. Найбільшою мірою ідеї Володимира Карповича послужили економіко-математичному напрямку як російської, так і західної науки. Саме "Економічні нариси" стали фундаментом, на якому в 20-і роки виростила перша у світовій науці теорія економічного росту Г.А.Фельдмана; відзначені в шістдесяті роки державних премій роботи В.С.Немчинова і В.В.Новожилова; праці Нобелевських лауреатів Л.В.Канторовича і В.В.Леонтьева.
Здається, що і теперішнє покоління вчених знайде в роботах Дмитрієва чимало ідей, спроможних розбудити думку дослідника, важливих для пізнання процесів, що відбуваються в сучасної Росії.В другому десятилітті XX в. з оригінальними концепціями в області "чистої теорії" виступав київський економіст Євген Євгенович Слуцький /1880-1948/. У 1915 р. він опублікував в італійському часопису статтю "ДО теорії збалансованого бюджету", у якій був запропонований оригінальний варіант теорії граничної корисності, розвивалася концепція економічної рівноваги В.Парето. Слуцький зумів значно просунути розробки Парето . Йому першому вдалося розмежувати і дати аналітичний опис ефекту заміщення й ефекту прибутку, що дозволило відмежувати вплив, що робиться на індивідуальний попит коливаннями відносних цін, від впливу, пов'язаного зі змінами індивідуального прибутку /згодом такий аналіз був зроблений англійським економістом Дж.Хіксом у його, що стали класичним, праці "Вартість і капітал", виданому в 1939 р., і зазначені ефекти одержали назву "хіксіанських"/. За розробку теорії загальної рівноваги /її мікроекономічних основ, що складають головне утримання роботи "Вартість і капітал"/ Хікс був нагороджений Нобелевською премією 1972 р. Ось що англійський економіст писав у введенні до своєї книги 1939 р.: "Теорія, що буде викладена в цей і двох наступних главах, належить, по істоті, Слуцькому, із тієї лише обмовкою, що я цілком не був знаком із його роботою ні під час дослідження, ні навіть якийсь час після опублікування цих глав у часопису Р.Г.Д.Алленом і мною. Робота Слуцького сильно математизована, у ній мало міркувань про важливість його теорії. Все це /а також час, коли була опублікована робота/, можливо, і пояснює, що настільки довгий час вона не робила впливу на розвиток економічної думки і прийшлося відчинити її наново. Дійсна праця являє собою перше систематичне дослідження "території", уперше відкритої Слуцьким". Російською мовою робота Слуцького, що вже в 20-х роках відійшов від досліджень в області "чистої теорії" ринку й успішно зайнявся математичною статистикою, побачила світло лише в 1963 р.15 /У видання "Вибраних трудів" ученого 1960 р. вона включена не була/. У коментарях радянських економістів-математиків Волконського В.А. і Конюса А.А. відзначалося, що важлива заслуга Слуцького складається в тому, що він перший підійшов до вивчення функції корисності як до об'єктивної характеристики поводження товариства або сукупності споживачів і намітив шлях її експериментального дослідження і застосування в практичних економічних розрахунках. Ідеї Слуцького знайшли відбиток у працях західних економістів Г.Шульца, Х.Хаутекера, М.Дебре й ін. У СРСР результати, отримані Слуцьким, використовував В.С.Немчинов для визначення ринкової ціни. Виникає цікаве питання: чи знали в Росії десятих-десятих-двадцятих років цю /таки на десятиліття випереджуючи західних дослідників/ роботу Слуцького? Зважаючи на все, і знали й обговорювали. Справа в тому, що Євген Євгенович був членом майже всіх наукових товариств, у яких велися дискусії в області "високої теорії": Товариства економістів при Київському комерційному інституті, Математичного товариства. Цей аналіз у свою чергу, дав Туган-Барановському можливість намітити ряд ознак Сцена заліза, висота облікового відсотка), що визначають кожну фазу промислового циклу і дозволяють проаналізувати прямування кон'юнктури і - як з'ясувалося згодом - і впливати на її проводячи подальше дослідження об'єктивних закономірностей економічної кон'юнктури, вивчаючи можливості втручання в її людини, використовуючи вивірені їм індикатори фаз циклу, М.Туган-Барановський одним із перших у світі здійснив прогнозування економічного розвитку - і дуже вдале. У книзі "Російська фабрика" (1898 р.) він зробив висновок, що Росія наближається до промислової кризи, і криза дійсно відбулася в гострій формі наприкінці 1899 р. У німецькому виданні "Промислових криз" він висловив думку, що Німеччина наближається до промислової кризи; криза дійсно мала місце, що звернуло на себе серйозна увага німецького уряду. Точно так само їм була передбачена криза в США 1907 р. И, нарешті, необхідно відзначити: у книзі "Промислові кризи" Туган-Барановський провів спеціальний аналіз динаміки положення робітничого класу в умовах капіталізму і під впливом його циклічного розвитку. Його дослідження не тільки не підтвердило, але спростувало сформоване в марксизмі початку XX в. положення про неминучий "зубожінні пролетаріату в умовах капіталізму". Російський учений був у той час навряд чи не єдиним дослідником циклів і кон'юнктури, що звернула увагу на їх, якщо можна так сказати, соціальну складову й у цьому ще разом яскраво проявилася характерна риса російської школи політичної економіки - схильність до соціального аналізу, успадкована від класиків і "Капіталу" К.Маркса. Зроблене Туган-Варановським дослідження місця і ролі профспілок і іншої громадської організації в ринковій економіці, що розвивається - очевидне свідчення пошуку соціальної моделі, якийсь методів соціальної орієнтації капіталістичної економіки, пошуку, що був продовжен у наступних роботах ученого. Книга Туган-Барановського зробила на Заході величезне враження - настільки несподіванним були постановки питання. Автор першим із російських вчених-економістів одержав світову популярність. При житті Туган-Барановського побачили світло німецький (1902) і французький переклади "Промислових криз" У наш час були видання в Англії (1954 р.), ФРН (1969 р.), Японії (1972 р.). Чимале число вчених різних країн, що належать до різних напрямків економічної науки, розвивали і підтримували ідеї Туган-Барановського. Серед вітчизняних економістів до його концепції приєдналося В.Я.Железнов, И.М.Кулішер, В.К.Дмитрієв. Як видатне по своєму значенню дослідження в області кон'юнктури оцінював теорію свого вчителя Н.Д.Кондратьева, підкреслюючи, що вона настільки оригінально і глибоко ставила і вирішувала проблему, "настільки яскраво розкрила природу капіталістичного народного господарства в його цілому і настільки в загальному підтверджувалася дійсністю, що по справедливості доставила йому світову популярність, створила в цьому питанні цілу школу, до якого з тими або іншими обмовками примкнули настільки значні економісти західних країн, як Шпітгоф, Эйленбург, Поль, Шмоллер, Лескюр і ін. Вона породила цілу література за і проти її. Навіть і супротивники її, як В.Зомбарт, визнали її надзвичайним кроком уперед, вищою формою теорії криз. Один із західних послідовників Туган-Барановського -А. Шпітгоф назвав його кращими теоретиком економічної кон'юнктури. Автор найбільше великого в той час праці, присвяченого промисловим кризам, професор Жан Лескюр назвав його книгу самим оригінальним і самим значним твором у всій економічній літературі цього часу. М.Туган-Барановський "додав новий напрямок аналізу цієї проблеми", - писав десятиліття через відомий американський економіст А.Ноув про теорію промислових криз. Дослідження Туган-Барановського продовжив у 20-і роки Н.Д.Кондратьев, що зробив гігантський крок вперед у цій області, також отримавший світову популярність і визнання. Як і роботи Дмитрієва, праці Туган-Барановського стали фундаментом, на якому будувалися перші теорії економічного росту, концепції державного регулювання економіки. Іншу долю життя приготувала останній науковій праці Туган-Барановського "Паперові гроші і метал" - книзі, що свідчить, на мою думку, про початок нового етапу в розвитку російської школи політичної економії - розробці теоретичних основ і практичних мір державного економічної політики, причому при цілком чіткому усвідомленні необоротних змін, скоєних у капіталістичному світовому господарстві за роки першої світової війни. Опублікована в 1918 р., ця робота стала відома на Заході лише в 80-і роки, завдяки перекладу на італійську мову. Що дуже незвичайно - вона відразу була відрецензована в однім із головних економічних часописів Франції. Автор рецензії відзначав незвичайний дарунок передбачення в російського економіста, ремствував на те, що невідомі були запропонованої їм міри антиінфляційної політики, що не одержала розвитку його "кон'юнктурна теорія грошей", що його блискуче науково обгрунтоване попередження - про неможливість повернення після війни до золотого стандарту - не могло бути прийняте в увагу. Той незвичайний інтелектуальний зліт, така концентрація інтелектуальних зусиль, що була характерна для російської школи політичної економії, природно, були можливі лише за певних умов. Я думаю, що головними серед цих умов була свобода думки і чекання затребуване/ні, дає впевненість у затребуване країною накопиченого наукового потенціалу. Ще разом хочеться відзначити - цей потенціал початків укладатися ще в XIX в. Адже ніхто з тих російських політекономів, хто зробив дійсні відкриття, не одержав утворення за рубежем. Санкт-Петербургский, Московський, Київський, Казанський, Юрьевский /Дерптский/, Харківський, Варшавський, Новоросійськ /Одеський/, Томский - от ті дев'ять університетів, у яких одержували знання майбутні російські інтелектуали. Майбутні економісти училися поруч із тими математиками, фізиками, біологами, що склали славу російської науки. Величезну роль грали своєрідні "науково-дискусійні центри", у яких вдосконалювались, а нерідко зароджувалися ідеї як молодих учених, так і маститих професорів. У літературі того часу часто згадується Товариство по розробці суспільних наук ім. А.И.Чупрова при Московському університеті, що дав "добро", зокрема, першим роботам А.В.Чаянова й Е.Е.Слуцького. Петербуржці - і ті, хто в 20-і роки працювали в СРСР, і які опинились далеко за межами своєї країни, з особливою теплістю згадували "науковий семінарій" М.И.Туган-Барановського при Санкт-Петербурзськом університеті. Його вихованці - Н.Д.Кондратьев, Солнцев, Юровський, Фельдман /і, певне, чимало інших, що стали згодом відомими, економістів/. Багато талановитої різночинної молоді концентрувалося навколо професорів Петербургзського політехнічного інституту, де головним політекономом був Туган-Барановський, а статистику вів Олександр Олександрович Чупров. Курси по кооперації при Московському народному університеті /Міусська пл., б/ являли собою вихід у саму широку гущавину народу найвищої теорії - тут лекції читали "у чергу" професора П.П.Мануйлов, А.А.Пажитнов, С.Н.Прокопович, Туган-Барановський.Не можна не відзначити, що товариства російських економістів у 20-і роки створювалися й в еміграції. Так, у ]921-1924 р. у Лондоні активно працювало Російське економічне товариство. Було декілька випусків його видань. Цікаво, що в центрі уваги авторів статей такі проблеми, як відновлення і розвиток залізниць у Росії, державне регулювання економіки і, звичайно, левина частка уваги - кооперація - самий головний для Росії питання, на думку величезної більшості економістів школи політичної економії. Характерною рисою всієї російської науки перших десятиліть XX в. було просвітительство. Мабуть, економісти тут були в найперших рядах, прямуючи не тільки розробити теорію або здійснити переклад новітнього закордонного видання, але неодмінно зробити всім новим надбанням студентства і самої широкої публіки. Головним шляхом популяризації економічних знань рахувалася робота над лекційними курсами і підручниками. До другого десятиліття XX в. у Росії було три самі знаменитих підручники: А.И.Чупрова, В.Я.Железнова і М.І.Туган-Барановського. У 1915 р. був оголошений конкурс на кращий підручник, виграний Туган-Барановським (премія Імператорської Академії наук ім. адмірала Грейга). Раніше підручник Железнова разом із триступінчастою програмою самоосвіти була подана на Всесвітній виставці в Парижі 1900 р. Програма визнана гідною Срібної медалі. Важливим засобом просвітительської діяльності російські професори розглядали Курси по кооперації, що читалися в Народному університеті ім.Шанявського, а також публікацію в популярних часописах статей по економічних питаннях. Їх регулярно друкували часописи "Світ Божий", "Нове слово", "Просвітництво" і ін. Чудовою уявою економічної журналістики може служити "Вісник кооперації", що видавався М.И.Туган-Барановським. Останній був також редактором дуже цікавого видання "Нові ідеї в економіці". У історії економічної думки Росії кінця XIX - початку XX сторіччя ще багато "білих плям", проблем, що потребують серйозного спеціального вивчення. Очевидно, що обраний ученими російської школи політичної економії шлях розвитку науки був винятково плідним, що серйозно вплинули на формування ряду напрямків світової науки. Вони були дійсними генераторами ідей. Першими звернули увагу на виняткову значимість макроекономічного аналізу. "Візитною карткою" російської школи стали дослідження суспільного відтворення, циклів і криз, господарської кон'юнктури, розробка методів прогнозування. Сполучення економічного і соціального аналізу дозволило створити оригінальні, що не мають аналогів у світі, практично значимі теорії кооперації, зробити перші кроки в розробці моделей соціального ринкового господарства. У області "чистої теорії" були формульовані оригінальні концепції цінності, ринку, уперше проведений порівняльний аналіз суспільної ефективності конкуренції і монополії, розроблені основи моделі "випускання-витрата-випуск".