„Особливості ринкового реформування економіки України”
Далі, ця специфіка вже проявилася в повільному (у зв'язку з відсутністю передумов) здійсненні за посередництвом ДРПЕУ загальних тенденцій переходу до ринку. І, зрештою , специфіка всебічної необхідності ДРПЕУ в тім, що не ринкова економіка його детермінує (що характерно для передових країн), а навпаки, саме воно сприяє і забезпечує рух перехідної економіки в напрямки становлення РЕС в Україні.
ДРПЕУ як система відрізняється загальносистемними рисами і визначеною специфікою. Так, концептуальна підсистема ДРПЕУ містить положення загальної теорії держрегулювання і положення теорії перехідної економіки (невизначеність і нестабільність, масив нової інформації, трансакційні витрати, економічна нерівновага, макроекономічна стабілізація, соціальне розшарування).
Інституціональна підсистема ДРПЕУ включає, загальновідомі законодавчі, виконавчі і судові інститути, що зростає кількість установ, а разом з тим значний ряд нових і самих нових регіональних і місцевих інститутів і установ.
Функціональна підсистема ДРПЕУ органічно зв'язана з його концептуальною й інституційною підсистемами. Вона "убудована" у господарський механізм і служить його науково регулюючим макрокомпонентом.
Її складені: державна власність, державна економічна влада, економічна еліта, державний апарат і, особливо , державна економічна політика як універсальна форма ДРПЕУ.
ДРПЕУ як процес - це двоєдина трансформація:
1) тоталітарної держави в демократичне;2) планові керування адміністративно-командної економіки в державне регулювання перехідної економіки. Завдяки використанню вихідних форм ДРПЕУ - законодавчої, виконавчої і судовий - уже на першому стартовому етапі цього процесу (1992-1995 р.) була досягнута його головна мета - радикальне зрушення від адміністративно-командної економіки до перехідного: лібералізація цін, роздержавлення, приватизація, початок створення конкурентного середовища, масова поява підприємств, формування національного ринку.
На другому етапі процесу ДРПЕУ (1996-2000 р.) з'явилася нова його мета - завершення формування системи державного регулювання. Цьому сприяли такі фундаментальні нововведення: прийняття
Конституції України, у якій була конституційно закріплена універсальна форма ДРПЕУ - державна економічна політика (і її основні форми) і довершена грошова реформа з переходом до національної валюти - гривні.
На сучасному етапі процесу ДРПЕУ (почався в 2000 р.) висувається його кінцева мета: якісне перетворення перехідної в ринкову економіку України. Тому відбувається ДРПЕУ на рівнях мікро-, мезо-, макро- і мегаекономіки.
Позитивну роль у розвитку ДРПЕУ на мікрорівні зіграв закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", прийнятий 22 листопада 2000 року. По цього недостатньо. Сьогодні розвиток підприємницької діяльності стримує велика кількість державних інститутів, що регулюють її: 32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності ("Урядовий кур’єр", 25 лютого 2000 р.). Ще більше державних установ, що регулюють підприємництво: 88 законів, 218 президентських указів і понад 90 урядові постанови (там же). Тому в Україні на кінець 2000 р. нараховувалося всього 138 тис. малих підприємств, у яких зайнято 1,2 млн. чоловік, чи 8 відсотків працюючих громадян (там же). Тобто головна задача - стимулювання малого бізнесу державним регулюванням поки, далеко не виконується.
ДРПЕУ на регіональному (мезо) рівні також, на жаль, далеко не конструктивно: регіони розділені на прибуткові і дотаційні. Ця обставина стримує творчий пошук резервів зростання других і темпи економічного росту перших. На макрорівні ДРПЕУ залишається головним державним регулятором. Воно реалізується за посередництвом державної економічної політики і її форм: фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики (Конституція України. Стаття 116). Разом з тим, воно здійснюється за допомогою наукового прогнозування, стратегічного планування, загальнодержавного програмування економіки, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.
Історичні задачі ДРПЕУ на макрорівні:
1) створення і використання базового інституту національного макроринку і його установ;