„Особливості ринкового реформування економіки України”
По-друге. Досить парадоксально виявляється тенденція до структурних змін в інвестиційних процесах. Ті галузі, що роблять найістотніший вклад до народного добробуту, найбільше втрачають і свою частку в структурі загальних інвестицій і свою частку в структурі загальних інвестицій. У 1990р. сільське господарство мало цю частку на рівні 21,4%, а в 1994р. - всього 9.9%, будівництво - відповідно, 3,5% і 1,7%, сфера товарообороту - 2,8% і 1,5%, транспорт і зв"язок - 9,6% і 6,9%. Тим часом зросла питома вага вкладень у промисловість (з 34,5% до 45,4%), але й тут вони направлялися не в першочерговий розвиток легкої та харчової промисловості, не в 1сферу АПК, не в пошуки і видобування нових джерел, енергорнсурсів, не в новітні технології, а переважно в традиційні галузі важкої промисловості. Це свідчення недостатньо зваженої інвестиційної та структурної політики перехідного періоду.
По-третє. На жаль, і в 1995р. процес скорочень нагромаджень та інвестицій не припинився. Помітного пожвавлення інвестиційної діяльності в галузях товаровиробництва не спостерігалося. Це свідчення того, що подолати кризові явища не вдалося. Залучаючи до бюджету майже всі прибутки тих, хто більше працює і виробляє, держава тим самим позбавляє їх економічних можливостей для розширеного відтворення і оновлення товаровиробництва а також матеріальних стимулів для наступного розвитку. Водночас ті, хто менше вносить або нічого не вносить до держбюджету, одержуючи з нього кошти на підтримку, теж не заінтересовані ефективно працювати, а очікують бюджетних подачок. Тому в ринковому реформуванні така фінансова політика має бути докорінно перебудована. Без цього не можливе й ефективне структурне реформування.
Слід зрозуміти : якщо немає вагомого приросту товарної маси, не інфляційних доходів і нагромаджень, то й бракує надійних джерел справжньої активізації інвестиційної діяльності. Без неї ж паралізується розширене відтворення. Це аксіома економічного розвитку. Економіка потрапляє до своєрідного " зачарованого кола ", розірвати яке можна різними шляхами.Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва, піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення всіх якісних параметрів, не зважаючи на технологічну досконалість. Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих резервів діючого виробництва, з наведенням належного порядку, мотивації, дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для наступного, кардинального технологічного оновлення. Це, безумовно, тягне за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими і оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями, вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково обґрунтованих соціальних програм, своєчасної перекваліфікації і відкриття нових робочих місць - з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити якомога швидше.
Водночас треба законодавчо навести державний порядок у діяльності грошово-фінансової та банківсько-кредитної системи, спрямувавши її на чітке обслуговування процесів ефективних ринкових реформ, структурної перебудови макро- і мікроекономіки. У перехідному періоді об’єктивно необхідно запровадити ринково-державний механізм концентрації кредитних ресурсів на вирішальних, пріоритетних напрямах економічного зростання. Йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні кредити. Без цього швидких результатних перетворень в українській економіці не досягти.
Важливим резервом підвищення доходності є комерційна діяльність, зведенням системи оперативного збирання та аналізу вірогідної інформації про цінову кон’єктуру, пошуком і використанням найвигідніших ринків збуту для своїх товарів і послуг, обов’язковим виключенням їх продажу за безцінь, на чому Україна втрачає сьогодні, за експертними оцінками, не менше, як третину своїх доходів та інвестиційних нагромаджень. Це саме й стосується пошуку вигідних ринків для імпорту товарів, потрібних нам. Тут також є широкий діапазон виграшних і програшних варіантів. Кожний підприємець повинен володіти наукою складної комерційної діяльності, знати кон’єктуру ринків і оперативно діяти для їх вигідного використання.
Тільки внутрішні інвестиційні нагромадження є дійсно міцним фундаментом для нормального економічного розвитку країни. Розрахунки на приплив великого іноземного капіталу значною мірою є ефемерними. Довгострокові кредити із зовні, незважаючи на свою важливість, можуть відіграти лише допоміжну роль у структурній перебудові економіки, у переведенні її на сучасні ринкові рейки, про що говорить світовий досвід багатьох країн які розвиваються. Щодо цього потрібні вірні стратегічні орієнтири і зважені тактичні рішення. Стимулюючі дії ринкових відносин спроможні надати могутній поштовх активізації інвестиційної діяльності, і цей фактор слід використати на повну силу. Це стосується всіх джерел інвестування в їх комплексному використанні. Однак державну інвестиційну політику слід спрямувати на першочергову реалізацію пріоритетних програм, тим самим гарантуючи країні економічну безпеку в її широкому розумінні..