Трудова теорія вартості

3. Обґрунтування вартості Д.Рікардо

Рікардо (Ricardo) Давид (1772 – 1823) – англійський економіст, представник класичної політичної економії. Народився в Лондоні в родині багатого комерсанта. 3 1788 почав працювати в торговельній конторі батька і на біржі, 3 1793 займався самостійною комерційною діяльністю, з 1802 – член керівного комітету Лондонської біржі. Завдяки грі на біржі став мільйонером. У 1812 припинив комерційну діяльність, став багатим рантьє і землевласником, розпочав наукову діяльність. Захоплювався не лише політичною економією, а й фізикою, хімією, математикою та іншими природничими науками. У 1819 Р. було обрано до парламенту. Перші економічні праці (1809) присвячено проблемам грошового обігу та валюти. У 1817 побачила світ головна його праця –

"Начала політичної економії та оподаткування",яка складається з трьох частин: основи економічної теорії; теорія та практика оподаткування; аналіз окремих економічних проблем і теорій А.Сміта, Т.Мальтуса і Ж.-Б.Сея. За життя Рікардо вийшло три її видання, в кожне з яких автор вносив суттєві доповнення. Найважливішою є перша частина, що починається зі з'ясування сутності вартості. Рікардо уперше в історії світової економічної думки доводив, що єдиним джерелом вартості є праця, тому критикував концепцію Сміта, згідно з якою вартість товарів визначається працею, яку можна обміняти на ці товари (що було характерно для простого товарного виробництва), а також доходами різних класів суспільства. Однак Рікардо, не критикував тезу Сміта, що вартість розпадається на доходи. Положення теорії Р. про єдине джерело вартості стосується лише відтворюваних товарів (товарів, що постійно виготовляються і кількість яких може бути збільшена працею людини), Водночас, на його думку, існують деякі товари, вартість яких визначається лише їхньою рідкісністю (раритетні статуї та картини, монети, книжки, особливі вина, виготовлені в обмеженій кількості) і не залежить від кількості праці, необхідної на початку для їх виготовлення, тобто Рікардо необґрунтовано відмовився визнати залежність вартості рідкісних товарів від праці (як одного з факторів). Він критикував положення Сея, згідно з яким вартість товарів та її величина визначаються корисністю, що відповідало б дійсності,, якби вартість товарів регулювалася лише покупцями. Це, однак, не означає, що джерелами мінової вартості товарів, які мають корисність, є їхня рідкісність та кількість праці, необхідна для їх виробництва. Третім вартісноутворюючим, але опосередкованим джерелом є корисність товарів. Цеглі висновок випливає з таких основних положень теорії вартості Рікардо: по-перше, він доводив необґрунтованість визначення міри вартості ступенем корисності зазначаючи при цьому, що "корисність – основа вартості, але ступінь корисності не може бути мірою вартості". По-друге, Рікардо, вважав корисність суттєвою для формування мінової вартості. По-третє, критикуючи позицій Сея, Рікардо заперечував тезу про корисність як регулятор вартості лише в тому разі, коли вартість товарів регулюється тільки покупцями, тобто співвідношенням попиту і пропозиції, конкуренцією між самими споживачами. По-четверте, Рікардо, наголошував на впливі на вартість товару величини якості праці. Оцінка праці різних якостей, на його думку, значною мірою залежить від порівнювального мистецтва робітника, напруженості виконуваної ним праці, ступеня її складності та вправності робітників. Якість праці – характеристика не абстрактної, а конкретної праці. Визначаючи вартість товарів, Рікардо встановив її залежність від продуктивності праці, вперше підняв і частково розв'язав проблему суспільно необхідної праці в її співвідношенні з індивідуальною працею (і відповідними витратами), розкрив вплив процесу перенесення вартості зношених засобів виробництва на вартість новоствореного продукту. Рікардо розрізняв "абсолютну" і "відносну" (порівняльну) вартість, яка є синонімом мінової вартості. Він критикував тезу Сміта, що вартість складається з доходів, оскільки вартість є первинною щодо доходів, які треба попередньо створити. Водночас Рікардо, помилково стверджував, що регулятором величини вартості товарів є індивідуальні витрати товаровиробників за найгірших умов (поширюючи цю особливість сільського господарства на всі галузі), не зміг розрізнити двох видів праці (абстрактної та конкретної), не розкрив механізму перенесення вартості, плутав поділ капіталу на основний та обіговий з поділом на постійний і змінний, вартість товару – з його ціною та ін. Предметом політичної економії Рікардо, називав передусім сферу розподілу, тому головною метою своєї праці вважав з'ясування законів, які нею управляють. Однак це не означає, що поза його увагою залишилися проблеми безпосереднього виробництва (адже джерелом вартості Рікардо вважав працю). Акцентування на відносинах розподілу пояснюється тим, що у формах розподілу найповніше виявлялися особисті та речові фактори виробництва. Однак Рікардо не зміг обґрунтувати категорії "продуктивні сили", "виробничі відносини", "відносини власності", закони, які регулюють розвиток усієї економічної системи, в т.ч. закони, що управляють виробництвом матеріальних благ і відносин власності, які при цьому виникають, обміном матеріальних благ і відповідних відносин між людьми. Основою методу свого дослідження Рікардо обрав трудову теорію вартості, використовуючи певною мірою метод сходження від абстрактного до конкретного. Ознак він не застосував історичного підходу до аналізу капіталізму, неповно використовував метод абстракції, системний підхід. За допомогою трудової теорії вартості Рікардо науково обґрунтовано розглянув проблему розподілу доходів. Це суперечить висновку Г.Мюрдаля про те, що Рікардо, досяг наукових успіхів усупереч використанню трудової теорії вартості. Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, учений критикував погляди економістів, які таким джерелам називали засоби виробництва (в т ч. землю). Прибуток він розглядав як привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показав обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і прибутку, джерелом ренти вважав працю найманих робітників у сільському господарстві, впритул наблизився до правильного з'ясування величини заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну праці). Ціну праці він пов'язував із вартістю життєвих засобів робітників; стверджував (на противагу Сміту), що у процесі розвитку капіталізму заробітна плата знижуватиметься. Водночас Рікардо, як і Сміт, не зміг розв'язати суперечностей між законом вартості та законом додаткової вартості (через відсутність обґрунтування категорії "робоча сила"), між законом вартості і законом середньої норми прибутку (зокрема привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти ( а тому дійшов висновку, що рента не спричиняє подорожчання сільськогосподарських товарів). Непослідовною була його позиція і щодо визначення величини заробітної плати. 3 одного боку, Рікардо розмежовував вартість, втілену в товарі, та вартість праці (заробітну плату). Природна ціна праці, за Рікардо, під впливом попиту і пропозиції встановлюється навколо суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітника, його сім'ї та певного зростання їхніх потреб. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (за її перевищення кількість робітників збільшується, зростає пропозиція праці на ринку, з'являється безробіття, знижується ринкова ціна праці, і навпаки), 3 іншого боку, величину природної ціни праці Рікардо, обмежував фізичним прожитковим мінімумом (під впливом теорії народонаселення Т.Мальтуса). Крім того, за Рікардо, оскільки діє "природний закон" заробітної плати, її розмір залежить під попиту і пропозиції на неї Він стверджував, що за капіталізму норма прибутку має тенденцію до зниження через зростання вартості сільськогосподарської продукції у зв'язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, а отже, і величини ренти. Протилежна тенденція властива руху прибутку, що послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму, загострює суперечності між класами. Однак Рікардо заперечував можливість виникнення загальних криз перевиробництва за капіталізму. Позитивною на той час була його ідея про необхідність для розвитку економіки капіталізму золотого стандарту, поєднаного з розміном банкнот на золото. Водночас він не розкрив сутності вартості, а серед функцій грошей виділяв лише їх функцію як засобу обігу. Рікардо обґрунтовано стверджував, що єдиним джерелом земельної ренти є праця сільськогосподарських робітників (а не природа), а величина ренти – надлишок вартості над середнім прибутком. Однак некоректним був його висновок про постійне зростання ренти. Вагомий внесок зробив Рікардо у теорію зовнішньої торгівлі, зокрема в теорію "зрівняльних витрат виробництва", Важливою умовою зростання багатства народів він небезпідставно вважав поділ праці, який сприяє підвищенню продуктивності праці.