Трудова теорія вартості

2. Догма А.Сміта

Сміт Адам (1723 – 1790) – шотландський економіст, представник класичної політичної економії. Народився в м. Керколді в сім'ї митного чиновника. Навчався в університетах Глазго (1737 – 40) і Оксфорда (1740 – 46). У 1748 – 51 читав в Единбурзі курс публічних лекцій з літератури і природного права. Наукову діяльність розпочав як філософ. У 1751 Сміт – завідувач кафедри логіки в Единбурзькому університеті, з 1752 очолив кафедру моральної філософії в університеті. Паралельно вивчав політичну економію. В 1764 – 66 Сміт перебував за кордоном (зокрема, у Франції), де познайомився з фізіократами (Ф.Кене, А.Тюрго та ін.) і філософами (Ф.Вольтером, Д.Дідро). В 1767 – 73 жив у Шотландії, в 1773 – 76 – в Лондоні, де написав головну свою працю "Дослідження про природу і причини багатства народів (1776).Вона складається з п'яти частин. У першій досліджено проблеми вартості га розподілу доходів; у другій – сутність капіталу і його нагромадження; третя – начерк економічної історії Західної Європи за феодалізму і становлення капіталізму; у четвертій критично проаналізовано погляди меркантилістів і з'ясовано суть економічної політики; у п'ятій висвітлено проблеми державних фінансів. Система його економічних поглядів – внутрішньо суперечлива, зумовлена його методом дослідження. Він вивчав внутрішню структуру економічної системи капіталізму, а отже, й властиві їй закони (що діють подібно до законів природи), проник у сутність економічних явищ і процесів. Водночас він з'ясовував зв'язки між різними категоріями на рівні явищ, форм вияву внутрішньої суті, поверхневі взаємозв'язки між різними економічними процесами у процесі конкуренції, які давали уявлення про їхню сутність на рівні здорового глузду. Результати, отримані при використанні двох підходів, Сміт значною мірою ототожнював, ставив їх у причинно-наслідковий зв'язок, у відносини субординації, не з'ясовував проміжні ланки між ними. Внаслідок цього він нерідко отримував декілька суперечностей. Усі головні проблеми політичної економії він аналізував крізь призму поділу праці на мануфактурній стадії розвитку капіталізму в промисловості, де підвищення продуктивності праці, за Смітом, відбувається завдяки; а) зростанню спритності й мистецтва окремого робітника; б) економії часу, необхідного для переходу від одного виду роботи до іншого; в) винайденню машин (цьому процесові прислужилася спеціалізація знарядь праці в окремих робітників мануфактури). 3 огляду на це недостатній рівень розвитку сільського господарства спричинений, на його думку, нерозривністю поділу праці в цій сфері. 3 аналогічних позицій він пояснював нерівномірний розвиток окремих регіонів і країн. Економічну систему капіталізму Адам трактував як єдину гігантську мануфактуру, в якій поділ праці є загальною формою співробітництва людей. Однак Сміт, не вбачав істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури, між підприємствами і галузями в суспільстві (в "Капіталі" К.Маркса три основні форми суспільного поділу праці підведені під категорії "загально-особливе часткове і одиничне", що дало змогу аналізувати їх у процесі діалектичної взаємодії). Водночас він розумів негативні аспекти тогочасного поділу праці: перетворення робітника на частково найманого працівника (виконання ним деяких операцій, що не потребують освіти), погіршення умов праці, монотонність праці та ін. Причиною поділу праці він вважав таку характерну рису людської психології й поведінки, як схильність до обліку. Поділ праці, у свою чергу, стимулював, за Смітом, розвиток цієї схильності, внаслідок чого ці процеси розвивалися паралельно. Водночас причину поділу праці Сміт, вбачав і в зумовленому ним зростанні продуктивності праці. істотну роль у їх розвитку відіграють гроші, що стихійно постають із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку. Найважливішою функцією грошей, на думку Сміта, є засіб обігу, він вважав за доцільне заміну грошей у монетарній формі - як золота і срібла на паперові, випуск обмеженої кількості грошей. Більш прогресивними (порівняно з фізіократами) були погляди Сміта на продуктивну працю. Вартість, за Смітом, створюється не лише в сільському господарстві, а й в усіх галузях матеріального виробництва, тому всі види праці є рівнозначними як творці вартості; отже, праця взагалі, загальна суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних споживчих вартостей, в якій вона втілена.Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці, однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два різні значення терміна "вартість": як корисність будь-якого предмета (споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість). Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності, що передбачало взаємозумовленість, взаємо перехід, суперечливість та ін.) споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були підґрунтям кожної з них (як глибшої сутності – сутності другого порядку). Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці, необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розмежувати їх. С, розрізняв вартість товару та його ціну; тому відокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта, є й виділення простої та складної праці, з'ясування їх неоднакового впливу на величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості. Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар. Таке визначення було справедливим лише за простого товарного виробництва, коли, наприклад, ткач, обмінюючи свій виробленої ним тканини на чоботи, пошиті шевцем. визнавав, що на цей товар затрачено приблизно таку саму кількість праці. За капіталістичного товарного виробництва сувій тканини коштував дорожче (якщо ткач працював на капіталістичному виробництві), ніж праця шевця, оскільки, крім заробітної плати доходу виробника), вона охоплювала і додаткову вартість, яку привласнював капіталіст. Сміт, у цьому випадку зіткнувся з суперечністю між законами вартості (згідно з якими вартість товару визначалася впише працею, затраченою на його виробництво, і відбувався обмін еквівалентів) і законом додаткової вартості, який нібито діяв за капіталізму, оскільки капіталіст виплачував робітникові у формі заробітної плати лише частину вартості, а іншу – привласнював. Тому Сміт не зміг пояснити цю суперечність у межах трудової теорії вартості й дійшов висновку, що вартість товару визначається сумою трьох доходів (заробітної плати, прибутку і ренти). Закон вартості, на його думку, діяв лише за простого товарного виробництва. Крім того, Сміт, не зміг розкрити якісного аспекту вартості як суспільного відношення між товаровиробниками, що має історичний характер, наповнюється у процесі еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту. Водночас Сміт, за словами Маркса, відчув перетворення закону на свою протилежність (закон ціни виробництва), але не зміг розкрити цього процесу. С. першим з'ясував співвідношення промислового і торговельного прибутку, земельної ренти, позичкового відсотка, розглядав промисловий прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим було його положення, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розподіляється На заробітну плату і прибуток підприємця на весь капітал, авансований ним у вигляді заробітної плати і матеріалів. У цьому положенні закладено правильне розуміння структури вартості та сукупного суспільного продукту. Сміт заперечував, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством (доказ цього – залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а не від складності та кількості управлінської праці, залучення до процесу управління найманих управляючих), така його позиція була однобічною, оскільки Сміт ігнорував працю підприємця як одне з джерел прибутку. Однак наведені ним докази свідчили, що капіталіст має претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані робітники. Сміт зазначав, що робітник продає свою працю капіталістові, хоча насправді капіталіст купував робочу силу, права на її використання у процесі праці. Основою заробітної плати, за С., є вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів його сім'ї, виховання дітей; нижня межа заробітної плати – "фізичний мінімум". Якщо заробітна плата нижча за цей мінімум, існує загроза вимирання робітників у країнах, що економічно регресували У країнах, які динамічно розвиваються, до заробітної плати, грім фізичного мінімуму, входить певний надлишок, розмір якої визначається усталеними нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. Важливу роль у встановленні конкретного рівня заробітної плати Сміт відводив боротьбі робітників, співвідношенню сил між двома класами, позиції держави (яка переважно підтримує капіталістів). Обстоював встановлення високої заробітної плати (що стимулювало о зростання продуктивності праці, сприяло нагромадженню капіталу та підвищенню попиту на працю), спростовуючи думку, що висока заробітна плата розбестить робітників і не стимулюватиме їх до праці. Сміт розглядав дохід капіталіста як результат усього авансованого капіталу, в т.ч. витрат на заробітну плату і засоби виробництва, як винагороду капіталістові за його діяльність, працю і ризик, тому не зміг розкрити сутності середнього прибутку, розв'язати суперечність між законом вартості і законом середньої норми прибутку (якщо прибуток створюється найманою працею, то норма прибутку має бути пропорційною кількості застосовуваної праці; насправді вона пропорційна капіталові, однак у цьому випадку не діє закон вартості), які суперечності між законом середньої норми прибутку і законом додаткової вартості (відповідно до вимог якого додаткова вартість пропорційна величині змінного капіталу за незмінної норми експлуатації. Двоїстими є його погляди на сутність земельної ренти та джерела її утворення. Сміт визначав її як нетрудовий дохід, а величину земельної ренти пояснював надлишком вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-капіталіста. Він критикував положення, що рента є платою її власникові, своєрідним відсотком на капітал, вкладений землевласником для поліпшення якості землі (одним із доказів, на якому ґрунтувалася ця критика, було отримання землевласником ренти з ділянок землі, що ніколи не оброблялися). Водночас Сміт, стверджував, що рента разом із заробітною платою і прибутком визначає вартість товару. У цьому випадку рента поставала як джерело вартості, отже, була не трудовим доходом, а винагородою за послуги землі. Сміт також висловлював думку, що, крім праці, у створенні ренти бере участь і природа, що праця людини на землі має особливу продуктивність, Розглядаючи сутність капіталу, він характеризував його як вартість, що приносить додатковий дохід за рахунок експлуатації найманої праці, і дав найпростіше наукове визначення капіталу як само зростаючої вартості. Позитивним було й те, що Сміт вважав капіталом вартість, створену не лише в сільському господарстві (як стверджували фізіократи), а й в усіх сферах матеріального виробництва, водночас характеризував його як запас речей, необхідних для процесу виробництва. Самозростання капіталу, за словами Маркса, за капіталізму називали спільним багатством, багатством народів, Отже, категорія "багатство" була капіталом, а основним засобом його збільшення – розвиток мануфактурного поділу праці. У двоїстій характеристиці капіталу розкривалися його речовий зміст (як певна сукупність речей) і соціально-економічна форма (як само зростаюча вартість). Однак визначення цієї вартості було надто звуженим, не охоплювало всіх сфер суспільного відтворення, не розгорнулося в цілісну систему виробничих відносин Сміт першим поділив капітал на основний і оборотний щодо всіх галузей матеріального виробництва. Критерієм такого поділу є те, що основний капітал приносить прибуток без переходу від одного власника до іншого або без наступного обігу, а оборотний – завдяки тому, що постійно переходить від власника в одній формі й повертається в іншій, Головні елементи основного капіталу, за Смітом, – машини та інші необхідні знаряддя праці; будівлі та споруди для торгівельних і промислових цілей; заходи, спрямовані на поліпшення землі (розчищання, осушування, удобрювання та ін.), що роблять її придатною для обробітку; трудові навики, набуті в процесі навчання і тренування. Основними елементами оборотного капіталу Сміт вважав гроші, запаси продовольства (крім тих, що знаходяться в розпорядженні самих споживачів), сирі матеріали й напівфабрикати (що знаходяться в процесі незавершеного будівництва), а також готові, але нереалізовані товари. Однак у такому твердженні відсутній передусім чіткий критерій поділу капіталу на основний і оборотний, змішується поділ на постійний і змінний капітал. Крім того, Сміт необґрунтовано відносив до основного капіталу трудові навики та корисні властивості членів суспільства. Він розмежував валовий дохід і чистий прибуток жителів країни. Під першим розумів сукупність створених працездатним населенням товарів, у т.ч. всі матеріальні витрати на їх виробництво включно з повторним рахунком). Чистий прибуток справедлива ототожню вав із національним доходом, зі створеною у процесі праці новою вартістю з вирахуванням витрат на відновлення основного та оборотного капіталу. Однак чистий прибуток Сміт водночас ототожнював тільки з фондом особистого споживання, що характерне лише для простого відтворення. Крім того, він необґрунтовано стверджував, що вартість окремого товару або всього річного продукту складається із заробітної плати, прибутку і ренти – з доходів. У такому разі зникає відмінність між валовим доходом (сукупним суспільним прибутком) і національним доходом. [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу]. Сміт доводив при цьому, що коли ціна містить елементи, які не розкладаються на доходи, то в підсумку їх можна розкласти на доходи, отримані на попередніх стадіях обробки сировини. Цієї помилки він припустився через нерозуміння двоїстого характеру праці, перенесення конкретною працею вартості машин, устаткування тощо на новостворений продукт, вона відома як "догма Сміта". Розглядаючи проблему продуктивної та непродуктивної праці, Сміт визначав продуктивну працю як таку, що виготовляє вартість, обмінюється на капітал, є джерелом прибутку, збільшує капітал. Непродуктивною вважав працю, що обмінюється на дохід, не збільшуючи вартості (наприклад, праця домашньої служниці). Однак до продуктивної праці відносив лише ту, що уречевлюється в товарі або продукті, які можна продати. Такий підхід характеризує продуктивність праці лише щодо матеріально-речового змісту й, згідно з ним, праця у сфері послуг (освіти, охорони здоров'я, науки, управління економікою та ін.) е непродуктивною. До зайнятих непродуктивною працею Сміт відносив правителя країни, судових чиновників та офіцерів, священиків, юристів, артистів та ін. Предметом політичної економії Сміт вважав багатство капіталістичного суспільства, причини і джерела його виникнення. Якщо виходити з того, що Маркс під багатствами народів розумів капітал, то предметом дослідження Сміта були капіталістичні виробничі відносини між трьома класами (робітниками, капіталістами і земельними власниками). Досліджуючи причини й джерела зростання цього багатства, Сміт з'ясовував причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами і процесами, а відтак частково – економічні закони капіталістичного суспільства. Однак такого розуміння предмета політичної економії у Сміта немає. Предметом політичної економії він назвав державні фінанси – формування бюджету держави, його розподіл, державний борг. У своїй праці Сміт охарактеризував економічну систему капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну роль, Він відводив їй роль верховного арбітра за дотримання правил вільної конкуренції, захисту приватної власності. Держава, на його думку, має виконувати лише функції, які окрема людина не в змозі виконати або зробить це економічно неефективно: організація громадського порядку, державної служби, національної оборони, будівництво деяких громадських об’єктів (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані, забезпечення грошового обігу. Такий етап розвитку капіталістичної економіки дістав назву "вільна ринкова економіка", для якої характерними були вільне ціноутворення, вільна конкуренція, вільне і стихійне переливання капіталу між галузями та ін.Остаточно ця система перестала існувати під час кризи 1929 – 33.