„Економічна наука в університетах України ХІХ ст.”
Т. Степанов серед українських економістів піддав гострій критиці теорію народонаселення Т. Мальтуса, вважаючи її загрозою для розуміння майбутнього розвитку майбутньої цивілізації. Він вірив в розум людини, в її здатність здолати природні обмеження у виробництві життєвих благ. Перспективи економічного розвитку він пов’язував з просвітою і прогресом науки.
Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90 роках відіграв видатний вчений і державний діяч, київський професор Микола Бунге(1823-1895). Він є автором наукових праць з економічної теорії, історії економічної думки, грошового обігу, фінансів, бухгалтерського обліку, економіки промисловості і торгівлі.Свою теоретичну концепцію М. Бунге виклав передусім у працях „Основи політичної економії”(1870) і „Нариси політико-економічної літератури(1895)”. Він був добре обізнаний із світовими надбаннями економічної теорії. Про це свідчить те, що в працях Бунге проаналізовано близько 6,5 тис. Літературних джерел.
Варто зауважити, що теоретичні погляди і розробка проблем економічної політики в М. Бунге не визначались стрункістю і послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції якоїсь одної економічної школи. Його погляди визначались еклектичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо-протилежні висновки різних економічних шкіл. Спочатку(50 – 70 роки) Бунге стояв на позиціях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса, а особливо Міля. Під їх впливом він розглядав процес розвитку капіталізму як природного і об’єктивно зумовленого змінами в суспільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініціативи, необмежену конкуренцією, невтручання держави в економічні процеси. Услід за Смітом, Бунге підкреслював що приватні економічні інтереси збігаються із суспільними через поділ праці – незалежно від дійсних намірів людей. Гармонія соціальних відносин, міркував вчений можливо лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на природних суспільних законах – законах конкуренції, які створюють умови для здійснення доцільного і ефективного економічного розвитку. Будь-які інші організації господарської діяльності М. Бунге вважав не природними, такими, що не відповідають людській суті.
Х класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економічний протекціонізм, як метод впливу на економічне життя. Вважав, що він позбавляє виробників стимулів суперництва і постійного саморозвитку, стримує здешевлення продукції і розвитку технічного прогресу. Природній порядок речей на його думку, встановлює тільки режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто фритредерство. Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше відповідають економічним інтересам як окремої особи так і всього суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості і кредитних ресурсів. В результаті цього велике капіталістичне виробництво позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і породжує нові прогресивні форми організації виробництва – акціонерні компанії.
Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що „досліджує соціальні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані”. Серед них чільне місце відводилось вартості або цінності. Водночас Бунге не послідовний в тлумаченні цієї категорії. Спочатку він розглядав вартість, опираючись на висновки Мальтуса. Тобто на властивість засобів, які людина не може придбати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношенням попиту і пропозиції, яка залежить від корисності праці, і матеріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позиції теорії Ж. Б. Сея. В кінцевому підсумку і цьому питанні Бунге став на позицію „австрійської школи”, визначаючи цінність благ суб’єктивною оцінкою їх користінстю. Це трактування Бунге одержало розвиток в теоріях його послідовників. Тому він вважається та званої „Київської економічної школи” – суб’єктивно-психологічного напряму української політичної економії.
Професор політичної економії і статистики Київського університету Афіноген Антонович(1848 -1917) основним питанням економічної думки на Україні, від якого залежить розуміння всіх інших питань цієї науки вважав проблему цінності благ. Їй він присвятив спеціальне дослідження - „Теорія Цінності”, проаналізувавши погляди Г. Шторха на цінність з точки зору споживання Т Мальтуса, Г. Маклеода, Ф. Бастіа з точки зору розподілу, Д. Рікардо. Антонович прийшов до висновку про їх помилковість як з боку змісту так і методу дослідження. Свою власну точку зору він обґрунтував на основі поєднання теорій „Трьох факторів” Сея і „Трудової теорії вартості” К. Маркса.
З критикою такого розуміння вартості виступив учень і послідовник М. Бунге, його наступник по „київській ” економічній школі, професор політичної економії Київського університету Дмитро Піхно, який вказав на відсутність в А. Антоновича показника виміру продуктивності факторів виробництва – праці, капіталу і землі. Основний недолік концепції Антоновича Д. Піхно вбачав в тому, що той не показав впливу корисності, а також попиту і пропозиції на цінність.
Виходячи із власної концепції цінності, А Антонович конструює свою концепцію розподілу, яка ґрунтується на уявленні, що кожен із економічних суб’єктів – найманих робітників, підприємець чи землевласник – одержує ту долю доходу, яку він створив. Поділяючи погляди Бастіа і Кері стосовно гармонії економічних інтересів учасників виробництва, А. Антонович зробив висновок про її зростання і досягнення, зрештою, повної рівності між ними, що визначить справедливу частку кожного в доходах.В праці „Основи політичної економії”(1879) А. Антонович досліджує питання про предмет політичної економії, визначаючи, що політична економія – наука про суспільний елемент діяльності людей, спрямованої на задоволення їх матеріальних і духовних потреб.