„Економічна наука в університетах України ХІХ ст.”
Ідеї свого аграрного проекту В. Каразін намагався реалізувати у власному маєтку у селі Кручик Харківської губернії.
Для подолання економічної відсталості український реформатор розробив також цілий ряд проектів реформ інших галузей економіки, метою яких було прискорення господарського розвитку країни і капіталістичних відносин. Зокрема, він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищенню курсу карбованця і розвитку вітчизняної промисловості. Каразін вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими за його переконаннями можуть бути лише приватні господарства. Тому він розгорнув пропаганду за розвиток підприємства „по-європейськи”.
У політичному плані В. Каразін виступав за перетворення абсолютної монархії у конституційну. За свої проекти реформ практичну реформаторську діяльність і політичні погляди він зазнав репресії з боку царизму, перебував під арештом, міліційним наглядом, йому забороняли жит у столиці тощо. Проте Каразін не змінив переконань і до кінця життя відстоював свої погляди.Найглибший аналіз дореформеної економіки України здійснив Дмитро Журавський(1810-1856) - видатний дослідник економіст і статистик, вчений-секретар і редактор статистичного відділу комісії для обстеження Київського учбового округу при Київському університеті. Ґрунтуючись на конкретних статистичних матеріалах, Д. Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого зробив висновки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні.
Аналізуючи стан поміщицького господарства, Д. Журавський показав його неефективність, що зумовлювалась низькою продуктивністю використання кріпацької праці, незацікавленість кріпаків у її результатах. Підрахувавши ту кількість робочих днів, які були б необхідні для виконання усіх робіт в поміщицькому господарстві за умов вільного найму робочої сили він довів що тільки чверть робочого дня затрачених кріпаками у поміщицьких маєтках Київської губернії було б достатньо для виконання усіх робіт, інакше кажучи, праця вільнонайманих робітників виявилася учетверо продуктивнішою, ніж праця підневільних кріпаків, а фактичні витрати кріпацької праці на три четверті перевищили дійсні потреби. Тому вчений зробив висновок, що лише заміна кріпацької праці працею вільних робітників ліквідує марнотратство суспільної праці у поміщицьких господарствах. Цей висновок він зробив на прикладі успіхів і високої ефективності господарств, які застосовували найману працю і нову техніку, впроваджували підприємницькі, тобто капіталістичні форми виробництва.
Багато уваги вчений приділяв проблемі розвитку малого і дрібного виробництва за умов кріпосницької системи господарювання. Він виявив причини низької продуктивності, занепаду і розоренню малих поміщицьких і дрібних селянських господарств. На його думку, повинні одночасно бути і великі і малі підприємства, але за конкретних умов України дрібна і мала власність мають мати пріоритет і фінансову підтримку держави.
Основну причину відсталості промисловості в Україні Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку через зубожіння населення і зниження його купівельної спроможності внаслідок панування кріпосницької системи, а також відсутності шляхів сполучення.
На створення умов для розвитку дрібних селянських господарств був спрямований проект аграрної реформи Д. Журавського. Його суть полягала у негайному звільненні селян від кріпацької залежності. Надання їм половини земель, на них вони господарювали раніше, без викупу, рішучому і повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створення умов для їх самостійного розвитку.
Розвиток ідей класичної школи в університетах України в ХІХ ст..
Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні – до цього користувались підручниками іноземних авторів – став курс, розроблений професором Харківського університету Тихоном Степановим(1795-1847).
Т. Степанов не був оригінальним теоретиком, основні економічні категорії він трактував з позицій класичної політичної економії Сміта, Сея, Мальтуса, Пікардо, а також Сисмоньді. В своїх наукових працях і лекційному курсі Степанов торкався майже всіх проблем, які розглядала класична політична економія. Це стосується передусім предмета економічної теорії, суті і джерел багатства, проблем праці, економічної природи капіталу, вартості, а також доходів – заробітної плати, прибутку, ренти і процента, національного доходу і кредиту.
Варто однак відзначити, що Т. Степанов не лише аналізував і пояснював класичні ідеї, а й використовував їх для аналізу господарських процесів у Російській економіці, з’ясування природи і критики кріпосницької системи. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей мають рівне право на його використання, справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності в створенні багатства, підкреслював роль праці, капіталу і землі, водночас наголошуючи на особливому значенні фактору праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.