“Основи економічної теорії”
Сучасна структура фінансового ринку складна: всі його елементи є взаємозалежними (див.додаток 1). Розглянемо детальніше механізм функціонування грошового ринку та ринку цінних паперів.
Ринок, на якому об’єктом купівлі продажу виступають матеріальні ресурси, називається “ринком реальних активів”. Паралельно існує фінансовий ринок, що характеризується, з одного боку, як ринок позичкового капіталу, а з другого – як ринок цінних паперів або ринок фіктивного капіталу. Яким чином саме ці два напрями утворюють ключову ланку економічного поняття “фінансовий ринок”?
Після аналізу й узагальнення вивчених матеріалів отримано дані, що стосуються не стільки економічної теорії, скільки процесу економічного розвитку капіталістичного суспільства.
У підсумку виникла необхідність визначення основних етапів утворення фінансового ринку з урахуванням періодів історичного розвитку суспільства, оскільки зіставлення історичних періодів із результатами економічного розвитку дає змогу (див.додаток 2) детальніше простежити безпосередньо процес виникнення різноманітних форм капіталу та виявити певну послідовність у формування ринків, де обертається капітал, що приводить до накопичення останього.
Як показано в додатку, позичковий капітал, що виник у результаті обороту промислового (реального) капіталу, створив умови для появи фіктивного капіталу, під яким розуміють накопичення цінних пеаперів: акцій, різноманітних видів облігацій, похідних інструментів. Формуючись і розвиваючись, утворюючи свої ринки, позичковий і фіктивний капітали постійно взаємодіють, і ця взаємодія має свої особливості.
Для успішного розв’язання завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання. Через нього держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу,- на споживчий та інвестиційний попит. На жаль, сьогодні грошово-кредитна сфера неспроможна задовільно виконувати свою головну функцію – забезпечення ефективного розміщення ресурсів, стабільної національної грошової одиниці та стабільних цін.Фінансова система України, як і національна економіка в цілому, ще не подолала наслідків кризи, що проявляється в інфляційних процесах, зростанні дебіторської та кредиторської заборгованостей між підприємствами, падінні національної грошової одиниці, значних внутрішніх і зовнішніх заборгованостях країни. Тому сьогодні в нашій державі головними завданнями є забезпечення структурної перебудови народного господарства, а також досягнення макроекономічної стабілізації шляхом реформування грошово-кредитної та банськівської систем.
Фінансовий ринок України пройшов складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на кілька етапів. Перший з них – становлення цієї системи (1991-1993 рр.) – характеризувався власною концепцією розвитку. Особливістю даного етапу є те, що з одного боку, було формально проголошено ринкову ідеологію, в більшості секторів економіки відбулася лібералізація цін, було послаблено контроль за оплатою праці (що, у свою чергу, сприяло переливанню фінансових засобів з державного сектора до приватного), з іншого – урядові структури гальмували трансформаційні процеси (приватизацію і реструктуризацію державних підприємств).
В основу практичної макроекономічної політики в 1992-1993 рр. Було покладено принцип повної відмови від використання монетарних інструментів у регулюванні економіки. При здійсненні грошово-кредитної полвтики Національний банк України використовував командно-адміністративні методи, і зокрема – централізований розподіл кредитних ресурсів, пільгове кредитування, встановлення кредитних обмежень тощо. До 1994 року в Україні взагалі не діяли такі інструменти рефінансування, як кредитні аукціони. Політика рефінансування банків проводиться тільки через єдиний механізм – прямі кредити, що направлялися через колишні державні банки переважно до державного сектора економіки.
Економічна і грошово-кредитна політика 1993 р. не відрізнялася принципово від політики 1992 р. Продовжувалися спроби відновити економічну стабільність на основі реанімації державного сектора за рахунок емісійного доходу, а також бюджетно дотаційної, податково-пільгової та кредитної політики. У 1994 році НБУ почав впроваджувати нову монетарну політику – це стало початком другого етапу у становленні фінансового ринку України. Із березня 1994 року норма обов’язкових резервів зменшується до 15 %, на що ринок міжбанківських кредитів відреагував негативно – падінням своїх обсягів.
У 1995 році відбувся перерозподіл кредитних ресурсів у бік реальної економіки. Жорстка фінансова політика 1994-1995 рр. Була вкрай необхідною для подолання гіперінфляції і досягла своєї мети. Тим часом проявляються також негативні наслідки, пов’язані з продовженням такої політики. В першу чергу, це криза платежів, зростання заборгованості суб’єктів господарювання, збільшення зовнішнього боргу, скорочення обсягів виробництва. Одним з основних недоліків здійснюваної грошово-кредитної політики було те, що великі внутрішні резерви було спрямовано не на розвиток виробництва, а на покриття дефіциту державного бюджету. В 1996 році банки-резиденти вклали у державні облігації в три рази більше коштів, ніж у кредитування вітчизняної промисловості. Безперервне розширення обсягу ОВДП і підвищення рівня їх доходності (до 120%) спричиняло будівництво ”піраміди”, яка нічим не підкріплювалася з боку держави і в будь-який момент могла призвести до краху фондового ринку.