“Основи економічної теорії”
Реакція господарюючих суб'єктів у практичній господарській діяльності саме на це хибне враження може привести до прийняття неефективних, а іноді й безперспективних рішень.
Розглянуте дозволяє зробити дуже важливий у теоретичному й практичному відношенні висновок. А саме: одна й та ж сут¬ність (закон) проявляє себе в реальному житті неоднозначно. А це означає, що немає й не може бути єдиної, придатної на всі випадки життя, раз і назавжди даної системи форм прояву економічних законів. Наприклад, форм оплати праці, цін і т.д. Вони повинні застосовуватися й змінюватися з урахуванням конкретних соціально-економічних умов. Але не довільно, реагуючи лише на чисто зовнішні фактори, а виходячи з вимог об'єктивних економічних законів, тобто з їхньої суті.Нарешті, розмаїття конкретних форм прояву економічних за¬конів породжує складну проблему вибору в господарській діяль¬ності різних рівнів. Це одне з найвідповідальніших і складних завдань економічної політики, бо саме форми прояву економіч¬них законів і є основними інструментами управління економі¬кою.
Вище мова йшла про те, що вивчаючи вимоги й механізм дії економічних зако¬нів, люди можуть використовувати їх у своїх інтересах, тобто будувати свою господарську діяльність у руслі вимог цих законів і тим самим забезпечувати високу ефективність своєї праці в суспільному виробництві як основному джерелі багатства.
Конкретно це здійснюється, про що говорилося в першій темі, шляхом проведення певної економічної політики, побудованої на вимогах економічних законів. Вищою глобальною метою еконо¬мічної політики на будь-якому рівні (держави, фірми, окремого підприємця) повинно бути досягнення високої ефективності діяльності, яка забезпечує: зростання добробуту всіх членів суспільства та всебічний розвиток особистості, якщо мова йде про макрорівень, а на мікрорівні - високі прибутки фірмі й підпри¬ємцям.
2. Фінансовий ринок
Фінансові відносини є похідними від ринкових відносин. Чим більшого значення набувають і чим більше ускладнюються ринкові відносини за умов різних форм власності тим більшого значення набувають фінансові та кредитні відносини і використання їх державою для регулюючого впливу.
Фінансовий ринок – це сукупність ринків, які акумулюють грошові заощадження фізичних осіб і підприємств з метою фінансування інвестицій і державного бюджету.
Структура фінансового ринку в цілому складається з 2-х основних ринків, пов’язаних між собою. Це: грошовий ринок і ринок цінних паперів (див. схему 1.1.).
Схема 1. Загальна структура ринку.
Фінансовий ринок виконує наступні функції: залучення капіталу; відновлення ліквідності випущених цінних паперів; встановлення цін фінансових ресурсів; інформування про фінансовий стан підприємств та інші.
Схема 2. Функції фінансового ринку.
Серед елементів інфраструктури фінансового ринку – сукупність допоміжних організацій, установ, посередників, діяльність яких покликана обслуговувати операції на ринку – центральне місце належить фондовій і валютній біржам. Розглянувши кожну структурну ланку фінансового ринку ми зможемо зрозуміти його місце та роль в системі ринкових відносин.
Необхідно відмітити, що вище названі структурні елементи фінансового ринку не є самостійними і відокремленеми один від одного, а навпаки є взаємопов’язаними і взаємозалежними.
Ринок позичкового капіталу або кредитний ринок поділяється на ринок короткострокових засобів і ринок довгострокових засобів. Ринок цінних паперів складається з ринку акцій, на якому здійснюється купівля-продаж прав власності на частку майна підприємств, і ринок облігацій, який таким чином пов’язує кредитний ринок з ринком цінних паперів.