ЕКОНОМІЧНИЙ РИНОК
Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржни¬ком його власнику.Ринок цінних паперів складається з двох частин — первин¬ного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для пере¬продажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'яз¬ки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнк¬тури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі ко¬ливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.
В а л ю т н и й р и н о к — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахува¬тись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна української гривні.
У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.
На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.
Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купу¬ють і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хо¬чуть імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уря¬ди для утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.
Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будів¬ництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — порт¬фельні інвестиції.
Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибо¬ром на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспіль¬ними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробіт¬на плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.
Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що пе¬редбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільно¬му виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соці¬альна проблема для будь-якої країни.
Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних фондів, які формують з внесків підприємств (фонд оплати праці) зкремих працівників (заробітна плата). Внески можуть бути па¬ритетними (у Німеччині — на 3,25 відсотка). Хоча подекуди робото¬давці сплачують вищий відсоток, ніж працівники (Канада — 3,29 проти 2,35, Франція — 4,2 проти 2,97, Японія — 0,90 проти 0,55). У деяких країнах внески роблять лише підприємства (США — 0,8 відсотка до федерального фонду та 5,4 відсотка до фондів штатів; Швеція — 2,18, Італія — 4,6 відсотка).
Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги без¬робітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як ка¬тегорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробіт¬ний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимча¬сово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарпла¬ти). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за ка¬лендарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія — 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до ЗО міс., Німеччина — від 4 до 12 міс.). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безро¬біття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха.