ЕКОНОМІЧНИЙ РИНОК
Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.
Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестій¬кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо¬мічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши¬рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори¬тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснова¬них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер¬нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив¬ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз¬витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на¬ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи¬раючись на перелічені чинники.
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко¬вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин¬кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав¬них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.
Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь¬кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб¬ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло¬гічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в при¬дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго¬вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.
Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво¬ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав¬лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне¬су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по¬требують повного оновлення.
Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науко¬во-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати мо¬дель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відпо¬відних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціно¬утворення.
Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого по¬лягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьо¬годні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, праг¬не якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вво¬дить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спро¬можність національного ринку країни, оскільки знизиться плато¬спроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.
Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулю¬вати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних га¬лузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пере¬твориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбува¬ються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.
Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», са¬мопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.