Національна кредитна система

Перед будь-яким центральним банком стоїть триєдине завдання забезпечення стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національної грошової одиниці, стабільності і ліквідності банківської системи, ефективності і надійності платіжної системи. Для вирішення цього питання центральний банк виконує п’ять основних функцій: монопольної емісії банкнот, грошово-кредитного регулювання, зовнішньоекономічну, банку банків і банку уряду.

Банкноти складають незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, однак банкнотна емісія як і раніше необхідна для платежів у роздрібній торгівлі, а також для забезпечення ліквідності кредитної системи. Регулювання економіки шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу – це складний елемент економічної політики уряду, головними цілями якої є досягнення стабільного економічного росту, низького рівня безробіття та інфляції, вирівнювання платіжного балансу.

Центральний банк є органом валютного контролю, провідником державної валютної політики. Він визначає режим обмінного курсу національної валюти і здійснює його регулювання, проводить операції щодо керування офіційними золотовалютними резервами, регулює міжнародні розрахунки, платіжний баланс, контролює рух валютних цінностей як усередині країни, так і за кордоном, бере участь у розробці прогнозу й організовує складання платіжного балансу. Центральний банк, бере участь у підготовці міжнародних угод з відповідних питань, займається співробітництвом з центральними банками інших країн, а також з міжнародними і регіональними валютно-кредитними організаціями, представляє країну в цих організаціях.

Як уже відзначалося, незалежно від приналежності капіталу, центральні банки тісно пов’язані з державою. Як банкір уряду, центральний банк виступає його касиром кредитором, фінансовим консультантом. У центральному банку відкриті рахунки уряду й урядових відомств.Загальний стан економіки багато в чому залежить від стану грошово-кредитної сфери. За числом інститутів, обсягом кредитних ресурсів і операцій базу всієї грошово-кредитної системи складають комерційні банки й інші кредитні установи. Досить відзначити, що від 75 до 90% усієї грошової маси в більшості країн складають банківські депозити і лише 25-10% - банкноти центрального банку. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише в тому випадку, якщо держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків.

Для впливу на грошово-кредитну сферу центральний банк використовує насамперед здатність комерційних банків збільшувати чи зменшувати депозити, а отже, грошову масу. Однак це не означає, що він може безпосередньо визначати обсяг депозитної емісії і кредитних операцій банків.

Методи грошово-кредитної політики центрального банку різноманітні. Найбільше широко використовуються:

• зміна процентних ставок, за якими центральний банк надає кредити комерційним банкам (офіційної дисконтної ставки, ставки рефінансування, ломбардної ставки);

• зміна норм обов'язкових резервів банків;

• операції на відкритому ринку, тобто операції по купівлі-продажу державних облігацій, векселів і інших цінних паперів;

• політика валютного курсу або курсова політика.

Традиційним методом регулювання є зміна процентних ставок центрального банку. Підвищення офіційної ставки зменшує можливості комерційних банків в одержанні кредиту для поповнення своїх резервів, що у свою чергу приводить до скорочення їхніх позичок, а значить, грошової маси і збільшення ринкових процентних ставок. 3міна офіційних ставок відіграє роль сигналу для всього ринку позичкових капіталів: підвищення ставок означає початок проведення політики кредитної рестрикції, зниження - кредитної експансії. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів найбільш розповсюдженим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку (ООР).

Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний банк створює їм кредитну підтримку. Він є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок.

Будучи “банком банків”, центральний банк виконує функції головного регулюючого органа платіжної системи країни. Він організовує міжбанківські розрахунки, координує і регулює організацію розрахункових (у тому числі клірингових) систем, служить розрахунковим центром банківської системи.