Національна кредитна система

Будь-яка пенсійна система має виконувати три найголовніші функції: перерозподіл, страхування і накопичення коштів. Українська одноелементна державна пенсійна система є за своєю суттю системою трансферних програм.

Перехід від солідарної до накопичувальної пенсійної системи передбачає суттєві зміни нині діючого порядку пенсійного забезпечення. Ідеться передусім про створення політико-правових засад для утворення недержавних пенсійних фондів (НПФ).

У правовому аспекті НПФ – це структура, що створюється в чітко оформленому правовому полі з метою накопичення грошових ресурсів для виплат додаткових пенсій. Суть і відмінність НПФ від державного ПФ, по-перше, в добровільності внесків; по-друге, в адресності майбутніх виплат.

Учасники НПФ визначають, кому і в який термін суму внеску з нарощеними відсотками має бути виплачено. Ситуація, що пенсіонер не отримає додаткову пенсію через відсутність коштів у фонді, практично виключається. Активи НПФ розміщуються у вигляді найбільш безпечних і захищених вкладів. Держава дуже пильно контролює діяльність НПФ.

Традиційно НПФ є основними фінансовими структурами, які беруть активну й безпосередню участь у реалізації довгострокових і прибуткових інвестицій¬них проектів. Держава стежить за тим, щоб гарантією вкладених грошових ресурсів НПФ обов’язково виступали високоліквідні активи – якісна нерухомість, високоприбуткова виробнича й соціальна інфраструктура, високоліквідні цінні папери (як правило, державні) тощо.

Усі інвестиційні вкладення НПФ здійснюються з обов’язковим врахуванням графіка планових пенсійних виплат. Іншими словами, незалежно від ситуації на ринку капіталів, НПФ має достатню кількість грошей на рахунку для здійснення поточних пенсійних виплат.

НПФ разом із компанією з управління активами фонду і банком-“опікуном” (у якому зосереджено рахунки фонду) несе повну і невідворотну відповідальність за фінансовий стан. Не лише керівництво НПФ, а й контролюючі органи держави стежать за тим, аби не відбулося прецеденту банкрутства НПФ,

Я вважаю, що передумовами, наявність яких конче необхідна для започаткування НПФ, мають бути такі:

- нова влада, котра б викликала довіру в населення і реально вболівала за наведення порядку в країні;

- розв’язання проблеми заборгованості з виплат зарплат і пенсій, взаємних неплатежів підприємств;

- адекватна законодавча база, що жорстко регулюватиме діяльність структур, тим чи іншим чином пов’язаних із функціонуванням НПФ, – банківську діяльність, інститут корпоративних розпорядників активами НПФ, процедуру ведення бухобліку, аудиторського нагляду тощо;

- встановлення права власності громадян на активи, в яких “матеріалізовані” їхні ІПФ, у тому числі запровадження практики успадкування ІПФ на випадок смерті власника;

- наявність відповідної інфраструктури, що забезпечуватиме високу ліквідність та абсолютну прозорість фінансових вкладень НПФ;

- наявність висококваліфікованих кадрів, у тому числі юристів, котрі професійно здійснювали б усе розмаїття процесів, пов’язаних із появою та функціонуванням НПФ.

Якщо ми виконаємо ці економіко-правові передумови, то матимемо стабільну систему недержавного пенсійного забезпечення, а отже, потужне фінансове джерело внутрішніх інвестицій для розвитку національної економіки.

У країнах з розвиненою ринковою економікою значну роль у кредитуванні відіграють страхові компанії. Через малорозвинений ринок цінних паперів в українських умовах цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, яка була монополізована державою, виконувала лише функцію акумуляції вільних коштів населення, що значно обмежувало її вплив на економічну систему. Альтернативні страхові структури лише зароджуються. Отже, ефект від них – в далекому майбутньому, що, істотно, вплине і на процес становлення і функціонування ринкової економіки в Україні.