Макроекономічна рівновага та її похідні

Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги конкретних ринків, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формування ціни ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції в залежності від ціни, ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткової економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу з позицій мікроекономіки.

Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб”єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб”єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг.

У відповідності з даними теоріями умови загальної економічної рівноваги такі:

1.Максимальний прибуток для кожного підприємця.

2.Максимальна корисність продукту для кожного споживача в межах його доходу.

3.Рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання.

4.Рівність або пропорційність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності.

5.Рівність попиту і пропозиції.Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги.Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів; рівняння попиту і пропозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та ії цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.

У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроекономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Гікса утворює математичну систему, якій загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь, які описують:

1.Досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині його доходу

2.Одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають.

3.Умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу.

Отже, система загальної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємств з частковими уптимумами корисності для усіх споживачів.

Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічної рівноваги займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.

В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв”язок між обсягом суспільного продукту і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст функції. Кожна виробнича функція описує певну макроекономічну модель.

Слід відзначити, що до 30-х років 20ст. не існувало поняття “макроекономіка” (макроеконмічну теорію почав розробляти Дж.М.Кейнс), не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного реголювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30 роках 20ст.