Еволюція взаємовідносин людини і природного середовища

Методи екології можна поділити на три основні групи:

1. Методи, за допомогою яких збирається інформація про стан екологічних об'єктів: рослин, тварин, мікроорганізмів, екосистем, біосфери.

2. Методи обробки отриманої інформації, згортання, стиснення та узагальнення.

3. Методи інтерпретації отриманих фактичних матеріалів.

Найширше використовують три основні методи:

• метод екологічного спостереження;

• метод польовий біометричний;

• метод експерименту у полі і лабораторії;

• метод моделювання.

У результаті спостережень та експериментів у розпорядженні еколога накопичується сукупність наукових фактів. Але за науковий факт не можна приймати результати будь-якого спостереження. Важливим критерієм достовірності результатів спостережень та експериментів є їхня відтворність. Вона досягається, як правило, багаторазовими повто¬реннями спостережень та експериментів. Результати таких повторюваних спостережень або обліків у сукупності складають так звану вибірку. Відповідна статистична обробка даних дослідження дозволяє оцінити рівень статистичної достовірності результатів та вважати їх науковим фактом.

Певним джерелом фактів для еколога є літературні дані та службова інформація.

Техніка обробки зібраної інформації залежить від методики досліджень. Частину інформації можна опрацьовувати безпосередньо на об'єкті досліджень, але основну - в камеральних умовах. Сьогодні широко ви¬користовують обробку інформації на ЕОМ.

При оформленні результатів моніторингу використовується метод екологічного картування, важливу інформацію про стан довкілля дає біоіндикація (біомоніторинг).

Забруднення природного середовища та потреби охорони природи привели до необхідності організації обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

Моніторинг навколишнього середовища - це науково-інформаційна комп¬лексна система спостережень, оцінки і прогнозу стану довкілля та змін біосфери і її окремих компонентів під впливом антропогенних дій.

Вперше цей термін (від лат. "монітор" - який застерігає) почали вживати перед конференцією ООН з питань навколишнього середовища, що відбулася в 1972 р. у Стокгольмі (Швеція). Секрета¬ріат ООН з навколишнього середовища визначив екологічний моніто¬ринг як систему повторних спостережень за елементами довкілля в просторі й часі з установленими цілями і програмами.

Мета моніторингу - збирання конкретної інформації, проведення експериментів, моделювання процесів як основа для прогнозування.

Об'єктами моніторингу є природні, антропогенні, природно-антро¬погенні екологічні системи.

Моніторинг дозволяє вирішувати широке коло проблем та завдань:

1) виявлення взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на які вони діють;