Державна мова як засіб формування національної свідомості українського суспільства

Але найважливішим чинником, що зараз може суттєво впливати на повноцінне функціонування української мови, є зацікавленість держави у вирішенні мовної проблеми. Реалізація державної мовної політики залежить переважно від доброї волі представників державної влади, Президента як гаранта конституційного порядку функціонування мов, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України. Ідея реального закріплення за українською мовою статусу державної може і повинна стати полем об’єднання зусиль партій та громадських організацій, співпраці інститутів громадянського суспільства з владними структурами. У нинішній складній ситуації державна мовна політика має бути виваженою і послідовною, поєднувати цілеспрямованість і рішучість з розсудливістю, тактовністю і обережністю в засобах її реалізації.

Одним із пріоритетних напрямів державної мовної політики насамперед має бути приведення мовного законодавства і практики його застосування у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України про тлумачення її ст. 10, і в першу чергу в частині, що стосується вимог володіння нормативною українською мовою народними депутатами України і державними службовцями усіх рівнів, призначення на посади в системі державної влади та місцевого самоврядування, системі освіти, науки, культури, Збройних Сил, державних засобів масової інформації, а також обов’язкового складання вступних іспитів з української мови у вищі навчальні заклади та її застосування в роботі всіх державних навчальних закладів України. З метою зміцнення державного статусу української мови необхідно прийняти закон “Про державну українську мову”, який регулював би особливості функціонування й захисту саме державної мови. Такий закон повинен чітко встановити пріоритети державної мовної політики, подолати наявну тут на сьогодні цілковиту безсистемність. При цьому державна підтримка мов національних меншин має регулюватися окремими законодавчими актами.Невід’ємним елементом державної політики має бути піднесення престижу української мови, зміцнення української мовної свідомості і гідності, розширення сфери функціонування державної мови. Для цього потрібно створити належну нормативну базу підтримки і пільг для україномовних засобів масової інформації, книговидання українською мовою, українського кіно й української пісні - традиційної берегині української мови й історичної пам’яті народу. Для досконалішого володіння мовою за підтримки держави мають бути розроблені різноманітні програми вивчення української мови, а також забезпечене їхнє фінансування.

Держава має створити всі необхідні засоби для розширення застосування української мови в усіх сферах життєдіяльності в межах всієї України, захисту української мови від зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації, поліпшення якості українського мовлення на українських теле- і радіоканалах України. Необхідною умовою утвердження належного українській мові статусу в державі та суспільстві має бути затвердження на урядовому рівні єдиних мовних стандартів, норм і правил української мови та українського правопису.

Важливим напрямом державної мовної політики є створення системи дієвого контролю за дотриманням мовного законодавства в державі. Цікавим у цьому плані може бути досвід зарубіжних країн. Останнім часом у деяких країнах, у тому числі й таких мовно однорідних, як Франція, мовну політику стали використовувати як інструмент захисту від впливів глобалізації, і, в першу чергу, - для боротьби з “американським культурним імперіалізмом”. Відомо, що чинний французький закон про мову передбачає низку заходів проти англіцизмів (американізмів) у рекламі, в теле- і радіоефірі, проти засилля англомовної естради тощо. У цій країні утворена спеціальна комісія, яка контролює вживання іншомовних термінів. За забруднення державної мови запозиченими словами з інших мов накладається великий штраф або порушники відбувають ув’язнення. Аналогічна політика здійснюється в ряді балканських держав. Наприклад, Словенія ухвалила нещодавно “Закон про мову” з огляду не лише на загрозу “американізації”, а й “германізації”. Подібний закон прийнятий і в Польщі, де спостерігається чимало англіцизмів. Виходячи з зазначеного доцільним, на нашу думку, є розробка та впровадження механізму юридичної відповідальності за порушення законодавства про державну мову в Українській державі, насамперед для посадових осіб.

Сьогодні відповідальність за реалізацію державної мовної політики в нашій державі покладена на Міністерство культури і туризму. Проте за своїми функціональними обов’язками зазначене міністерство скоріше може виконувати функцію популяризації української мови. На нашу думку, за це питання має нести відповідальність Міністерство освіти і науки України. Бо саме засобами освіти, національного виховання уможливлюється вивчення, утвердження державної мови в суспільстві як чинника зміцнення національної свідомості.

У багатьох країнах світу, де мовна ситуація набагато краща, ніж в Україні, в парламентах і урядах створені спеціальні органи з мовних питань, наприклад Вищий комітет у справах французької мови у Франції, Британська рада Великобританії, робоча група у справах німецької мови при Міністерстві закордонних справ Німеччини, комісія у справах офіційної мови при парламенті Індії тощо, а також аналогічні державні органи в країнах близького зарубіжжя: Молдові, Казахстані, Естонії та інших країнах. До мовної політики віднесено питання контролю за дотриманням мовного законодавства, організаційно-методичне забезпечення розвитку мов, координація розвитку із застосуванням мов національних меншин, підготовка законодавчо-нормативної бази, координація здійснення державних програм і заходів, імплементація міжнародного законодавства в національне і здійснення постійного моніторингу мовної ситуації в країні. Виходячи з нинішньої мовної ситуації в Україні доцільно створити в Кабінеті Міністрів України Державний департамент мовної політики. Необхідність існування такого органу також обумовлена приєднанням України до міжнародних актів з питань застосування мов і відповідне впровадження тих норм в Україні, а також інтеграційним процесом в європейські структури, який вимагає приведення мовного законодавства до стандартів Європейського Союзу.