Актуальні питання реформи центральних органів виконавчої влади в Україні
У Франції міністерства поділяють на три категорії. До першої категорії віднесені міністерства, що мають структури, які не залежать від політики уряду; до другої – структури яких зі зміною уряду трансформуються, шляхом об’єднання або роз’єднання; до третьої – міністерства, які мають короткий термін існування чи можуть увійти до складу інших міністерств [6, с. 269].
Отже, можна рекомендувати зменшити кількість типів органів виконавчої влади в Україні до трьох (міністерства, державні комітети, урядові органи державного управління), ліквідувавши ЦОВВ із спеціальним статусом та органи державного управління в їх складі. При цьому мають суттєво змінитися статус та роль урядових органів державного управління. За висновком, зробленим у публікації [3], ці органи, які на даний час функціонують у складі ЦОВВ, фактично дублюють повноваження останніх, що спричиняє розпорошеність державного апарату та надмірні витрати державних коштів.
У реформованій системі виконавчої влади урядові органи державного управління мають стати важливими спеціальними інструментами реалізації політики уряду. Для цього доцільно перетворити їх на самостійні органи, вилучивши зі складу ЦОВВ, та закріпити за ними функції оперативного вирішення невідкладних конкретних проблем, окремі функції державного управління або надання управлінських послуг у певних секторах діяльності. Водночас, у такий спосіб можна зменшити чисельність державних комітетів. Корисним у цьому зв’язку може бути досвід діяльності державних агентств у Польщі [2, с. 60].
Щодо людського потенціалу вітчизняних міністерств, то їх апарати набагато менші, ніж в аналогічних міністерствах подібних за територіями і населенням країн, приміром, Європи. Скажімо, центральні апарати освітніх міністерств України, з одного боку, і Франції чи Об’єднаного Королівства, з другого боку, за чисельністю персоналу відрізняються в 10 разів. Тому орієнтація на механічне скорочення штатів у міністерствах є скоріше паліативом, ніж дієвим заходом з вирішення проблеми ефективності й результативності роботи урядових структур. Взагалі, за критерієм відношення кількості державних службовців до населення Україна (0,5 %) у кілька разів відстає від розвинених країн (2-3 %). Резервом тут слід вважати не прямолінійне скорочення штатів, а реструктуризацію апаратів міністерств для підсилення інституційної спроможності, зокрема, з аналізу і розроблення політики у відповідній сфері з метою підвищення якості державної політики, а також з питань партнерської взаємодії з організаціями громадянського суспільства, прямого діалогу з громадянами, підготовки і надання відповідної інформації про діяльність ЦОВВ.
Актуальною проблемою є професіоналізація державного управління, в основі якої має бути фундаментальна академічна підготовка (на рівні бакалавра, магістра, кандидата і доктора наук), доповнена періодичним оперативним і ситуативним підвищення кваліфікації та стажуванням [7]. Особливої уваги потребує підготовка вищих державних службовців, що обіймають посади І – ІІІ категорій (близько 7,6 тис. осіб) [5]. З метою уточнення потреб у професійному навчанні слід прискорити класифікацію державних посад та розроблення посадових інструкцій.Робота в напрямі професіоналізації не дасть позитивних результатів без реального, а не декларативного, розмежування в ЦОВВ політичних та адміністративних посад. Ця проблема буде предметом спеціального обговорення XVIII Міжнародним конгресом з підготовки вищих державних службовців "Демократичний розвиток: вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки", що відбудеться 15 – 17 червня 2005 р. в Національній академії державного управління при Президентові України. Його учасниками будуть керівники державних служб та головних національних закладів з професійного навчання персоналу державного управління країн Європи, Америки, Азії. Доцільно повернутися до запровадження адміністративних посад державних секретарів у міністерствах. Водночас рівень політичної відповідальності міністрів має бути значно підвищений.
Перетворення членів уряду на політичних діячів вимагає розв’язання проблеми повноцінного правового забезпечення розподілу політичних й адміністративних посад, зокрема створення відповідних механізмів реалізації статусу як політичних діячів, так і професійних державних службовців. Доцільним є введення посад політичного заступника міністра, оскільки без нього міністр не має підтримки у своїй політичній діяльності як в самому міністерстві, так і за його межами, а також політичних радників. Реалізація статусу професійних державних службовців передбачає, насамперед, забезпечення перебування керівника апарату міністерства на посаді незалежно від змін політичного курсу і політичних діячів. У цьому плані заслуговує на увагу угорський досвід запровадження інституту "Старшої державної служби" [11].
З метою залучення й утримання кваліфікованих працівників слід значно підвищити заробітну плату державних службовців ЦОВВ. Це також значно знизить ризик корупції.
Проблема комплексного реформування державного управління має принаймні ще два ключових аспекти. По-перше, аспект чіткого визначення і збереження притаманних саме державі функцій та передачу решти функцій іншим суб’єктам суспільно-економічної діяльності. По-друге, запровадження сучасних стандартів здійснення державного управління (демократичність, відкритість, прозорість, професійність, підзвітність тощо).