Актуальні питання реформи центральних органів виконавчої влади в Україні
Одним з важливих напрямів розвитку держави на сучасному етапі є подальше здійснення адміністративної реформи з метою створення ефективної і результативної системи державного управління. Ця ключова передумова успішності інноваційних суспільних перетворень знайшла відображення у виступі Президента України у Верховній Раді України 4 лютого 2005 р., який зазначив: "Люди чекають того, що нова влада буде чесною і принесе вирішення тих проблем, з якими живе моя нація 14 років" [1]. У зв’язку з цим програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" передбачено трансформацію системи органів влади шляхом переходу від безпосереднього галузевого та функціонального управління до вироблення і реалізації державної політики у відповідних сферах [9].
Проведення такої трансформації вимагає, серед іншого, вирішення низки проблем реформування системи центральних органів виконавчої влади (далі – ЦОВВ), зокрема, удосконалення функціональної організації, насамперед, утвердження провідного місця міністерств і усунення дублювання функцій, чіткого розподілу сфер діяльності ЦОВВ, структурної оптимізації їх системи.
Слід зазначити, що вирішенню цих проблем має передувати політична реформа, яка є принциповим кроком у забезпеченні конституційного статусу Кабінету Міністрів України, визначеності його ролі та місця в системі державного управління. За умови переходу до парламентсько-президентської моделі реформа системи ЦОВВ має відбуватися, виходячи з ідеї сильного і політично самостійного уряду, який повновладно керує виконавчою владою.
Досвід розвинених країн ("Великої сімки", Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва і розвитку) свідчить, що система ЦОВВ, її організаційна структура формується відповідно до актуальних загальнодержавних функцій (внутрішніх і зовнішніх), а відтак не є застиглою, а періодично змінюється [6]. Основою системи є міністерства, які поділяють на традиційні (економіки, фінансів, освіти, охорони здоров’я, юстиції, оборони, закордонних справ тощо) і ситуативні (під проблему суспільної ваги).
У зв’язку з цим важливо продовжити роботу з консолідації вітчизняних міністерств, усунення дублювання їх функцій з огляду на кращу світову практику. Приміром, останніми роками у Франції діяли 16 міністерств, зокрема такі інтегровані міністерства, як а) економіки, фінансів і промисловості, б) комунального господарства, житла і транспорту; у США – 13 міністерств, Японії – 12, Польщі – 15. У багатьох країнах (Німеччина, Польща, країни Балтії) існує таке потужне консолідоване міністерство, як міністерство внутрішніх справ, що виконує не лише правоохоронні функції [2, с. 61, 67; 6, с. 101, 183, 241, 310; 10, с. 172-173].
З метою усунення дублювання функцій ЦОВВ доцільно в спеціальному нормативно-правовому акті чітко визначити типи функцій цих органів, зокрема, ключові – з формування державної політики, її реалізації і надання управлінських послуг населенню, та розподілити їх між різними типами органів виконавчої влади. При цьому одна і та ж функція не повинна закріплюватися за різними типами органів. За результатами функціонального обстеження, аналізу й узагальнення доцільно систематизувати і типізувати виявлені функції та на цій основі реально скоригувати кількість і перелік міністерств та інших органів виконавчої влади центрального рівня.
Для утвердження провідної ролі міністерств у системі органів виконавчої влади функції формування державної політики у відповідних сферах (секторах) суспільної діяльності мають бути закріплені виключно за ними, як це зроблено, наприклад, у Польщі, Угорщині, Чеській Республіці [2, с. 59; 10, с. 162-163; 11]. Недотримання цього правила призводить до існування інших центрів формування політики, крім міністерств, або, навіть, творення секторної політики взагалі без участі міністерств, що суттєво перешкоджає ефективному формуванню та реалізації політики Кабінету Міністрів України. З цього погляду, сумнівною є доцільність існування ЦОВВ із спеціальним статусом.
Провідна роль міністерств передбачає здійснення ними керівного впливу на всі інші органи виконавчої влади центрального рівня. Проте на даний час в Україні, як зазначає В.С.Журавський [3], чимало центральних управлінських структур можуть існувати поза сферою впливу міністерств, що має наслідком надмірне роздування їх кількості. Для виправлення такої ситуації слід надати міністерствам реальні можливості спрямовувати, координувати і контролювати діяльність усіх інших органів виконавчої влади центрального рівня, насамперед, передавши міністрам від віце-прем'єр-міністрів відповідні керівні повноваження щодо конкретних органів.Важливе значення має вирішення в Україні проблеми чіткого розподілу сфер діяльності ЦОВВ та її спрямування на ефективну і результативну реалізацію державної політики. У зв'язку з цим доцільно законодавчо визначити перелік секторів діяльності уряду з їх наступним розподілом між відповідними міністерствами, що виключає їх перетин та дублювання функцій у формуванні секторної політики. Прикладом може бути Польща, у якій спеціальним законом закріплено 32 сектори урядової адміністрації [10, с. 162-168].
В Україні загалом налічується п'ять типів органів виконавчої влади на центральному рівні – міністерства, державні комітети, ЦОВВ із спеціальним статусом, урядові органи державного управління в складі ЦОВВ, а також департаменти (служби) як органи державного управління у складі ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це є додатковою причиною дублювання функцій в системі органів виконавчої влади, існування в певних секторах діяльності інших центрів вироблення політики, крім міністерств, насамперед ЦОВВ із спеціальним статусом, надмірно великої кількості ЦОВВ [2, с. 40-42, 73].