Інноваційно-технологічний підхід у державному регулюванні складних соціально-економічних систем

- розробка цільових комплексних програм розвитку регіонів, галузей, сфер суспільної діяльності (з початку 70-х рр.);

- соціальне проектування – розробка організаційних проектів вирішення стандартних чи повторюваних соціальних проблем (70-80 рр.);

- управлінські та інші види консультування, які орієнтуються на конкретні проблеми чи на процес їх вирішення (80-ті рр.);

- ігротехнічна діяльність [3, с. 3-4];

Соціальна технологія - це багатогранне та комплексне явище, що може бути представлено так:

- техніка соціального життя або соціальне життя, що надходить з його безпосередності [4, с. 12];

- відповідний спосіб здійснення людської діяльності з досягнення суспільно вагомих цілей [3, с. 4].- спеціально організована галузь знань про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах зростаючої взаємозалежності, динаміки і оновлення суспільних процесів [5, с. 310];

- метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їх відтворення у відповідних параметрах – якості, властивості, обсягів, цілісності діяльності та ін. [5, с. 310];

- засіб реалізації людиною конкретного складного процесу шляхом його розподілу на систему послідовних взаємопов’язаних процедур і операцій, що виконуються більш чи менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності [1, с. 8].

Інноваційні технології є різновидом соціальних технологій. Взагалі, інноваційну технологію можна розглядати як засіб перенесення досягнень науки в практику. Наприклад, В.М.Іванов визначає інноваційну соціальну технологію як інноваційну діяльність, результатом якої створюються і матеріалізуються нововведення суспільства, ініціативи, що викликають якісні зміни у різних сферах суспільної діяльності, раціональне використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів [5, с. 301]. Отже, підґрунтям до формування інноваційних технологій виступають інноваційні знання, які втілюють у собі якісно новий рівень використання ресурсів (соціальних, природничих, управлінських, духовних, виробничих тощо). Технології розкривають рівень застосування наукових досягнень у практичній діяльності, і чим коротший ланцюжок між наукою і практикою тим досконаліші є технології.

Інновація, на думку Т.Тідда, Д.Бессанта і К.Павітта, – це процес перетворення можливостей у нові ідеї, які широко впроваджуються в практику [6, с. 10]. Інновація і технологія тісно пов’язані між собою, саме через технологію інновація знаходить своє поширення і дифузію.

Аналізуючи соціальні інноваційні технології, ми виходимо з самої природи управлінської діяльності, яка розкривається через низку суб’єктно-об’єктних впливів системного характеру та проявляє себе через різноманіття механізмів, форм і взаємообумовлених зв’язків. Виходячи з цього, інноваційно-технологічний підхід в управлінні характеризується:

- відповідними засобами розв’язання суперечностей між наукою і практикою (проектування, математичне і соціальне програмування);

- орієнтацією на досягнення соціально вагомих результатів, що тісно корелюють з потребами суспільства;

- спрямованістю на розвиток наукової творчості;

- орієнтацією на високотехнологічні інформаційні технології;

- раціональним використанням природних, соціальних, культурних, виробничих, управлінських та інших видів ресурсів;

- функціональним розподілом управлінської діяльності на внутрішні взаємообумовлені етапи, фази, операції з метою формування відповідних вимог до суб’єкта управління;