Макроекономічне планування. Державне регулювання розвитку науки і техніки
Економічні нормативи визначали взаємовідношення з бюджетом, умови формування фонду оплати праці, фонду економічного стимулювання та інші сторони господарської діяльності підприємств (плата за трудові та природні ресурси, за виробничі фонди та ін.). Вони повинні були створювати заінтересованість підприємств у кращому задоволенні попиту, зростанні виробництва, підвищенні якості продукції, у виконанні держзамовлення, контрольних цифр п ятирічного плану, у прискоренні НТП. Економічні нормативи встановлювалися стабільними на п ¢ ять років до початку нового п ¢ ятирічного плану.
Ліміти встановлювали граничний розмір державних централізованих капітальних вкладень для розвитку міжгалузевих виробництв, нового будівництва та розв ¢ язання особливо важливих завдань у відповідності з переліком підприємств та об ¢ єктів, включених у державний план, об ¢ ємів будівельно-монтажних та підрядних робіт, матеріальних ресурсів, що централізовано розподіляються для забезпечення виробництва та будівництва. Сферу централізованого розподілу матеріальних ресурсів передбачалося звузити по мірі розвитку гуртової торгівлі ними.
Прогнози розвитку економіки - складова частина системи планування. Вони полегшують можливість передбачити, розрахувати різні варіанти розвитку економіки у зв ¢ язку з демографічною ситуацією, науково-технічним прогресом, змінами природного середовища, соціально-економічними процесами.
Прогнозування базується на дослідженнях дійсності та перспективах його змін. Це - аналіз тенденцій розвитку економіки, суспільних потреб, виробничих можливостей, розробка гіпотез майбутніх етапів НТП.
Цільові комплексні програми - пов ¢ язані по ресурсах, виконавцях та строках завершення комплекси планових заходів різного характеру (виробничих, організаційних, науково-технічних, соціально-економічних та ін.), здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети (або їх сукупності). Інструмент системного підходу в управлінні, що забезпечує інтеграцію всіх складових частин та елементів економіки для досягнення поставленої мети.
Ковзаюче безперервне планування . Концепцію економічного та соціального розвитку на 15 років передбачалося через кожні п ¢ ять років уточнювати, доробляти та продовжувати на наступну п ¢ ятирічку з урахуванням процесів, що відбуваються в народному господарстві, та виникаючих в народному господарстві проблем. За рахунок цього постійно проглядалася перспектива на 15 років. По п ¢ ятирічних планах по завершенню чергового року пророблявся план ще на рік. Наприклад, п ¢ ятирічний план на 1986 - 1990 рр. в 1987 р. треба було зверстати на 1987 - 1991 рр., в 1998 р. - на 1988 - 1992 рр. з тим, щоб постійно проглядати перспективу на п ¢ ять років.
Індикативне (рекомендаційне) планування , або економічне програмування - система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають обов ¢ язуючої сили.
Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики “прискореної амортизації”. Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава - безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.
В екстремальній ситуації (війна, відбудова економіки після війни, кризова ситуація та ін.) плани можуть містити директивні показники. Так, перший післявоєнний п ¢ ятирічний план Франції, прийнятий у 1945 р., визначав об ¢ єм виробництва сталі (у тоннах), електроенергії (в кіловатах), встановлював ціни на всі вироби та визначав систему контролю за ними, визначав обмінний курс франка та ін.Індикативне планування виникло після 2-ї світової війни у Франції, Нідерландах, Норвегії, Японії, у 50-х та 60-х роках - в Швеції, Фінляндії, Італії, Англії, Бельгії, ФРН, Іспанії, до середини 70-х років намітився перехід до економічного програмування в США та Канаді.
Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції - Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді - Економічна рада, Нідерландах - Центральне планове бюро, Японії - Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.