Реформування економіки в повоєнний період

Широка економічна дискусія першої половини 60-х років відмітила, що господарський розрахунок на підприємствах має в основному формальний характер, права підприємств в господарській діяльності обмежені, в управлінні економікою переважають адміністративні міри на шкоду економічним.

Економічна реформа 1965 року передбачала скорочення чисельності планових показників, які доводились підприємствам згори, наділення їх коштами, необхідними для розвитку і вдосконалення виробництва, краще використання таких важелів як прибуток, ціна, премія, кредит.Постановою “Про вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва” (1965 р.) передбачалось:

1. проводити оцінку наслідків діяльності підприємств по реалізованій продукції, рентабельності виробництва (прибутку) і по виконанню завдань по поставках найважливіших видів продукції;

2. поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від наслідків їх індивідуальної праці, але й від загальних підсумків роботи підприємств. До реформи преміальний фонд на підприємствах складав 2-3% до фонда зарплати. Після реформи фонди економічного стимулювання складали вже 12-13% до зарплати. З ’ явилось таке поняття як тринадцята зарплата – доплата після завершення року по наслідках господарської діяльності;

3. покласти в основу економічних відношень між підприємствами принцип взаємної матеріальної відповідальності. Розвивати постійні прямі зв’язки між підприємствами, що виготовляють і споживають продукцію. Підвищити роль господарських договорів.

Оцінка результатів діяльності підприємств після реформи проводилась, як правило, по 2-3 показниках. Спочатку це були показники обсягу реалізації продукції та рентабельності, потім – продуктивності праці та виробництва продукції вищої категорії якості, а також показник виконання планів поставок продукції споживачам у відповідності з договорами (замовленнями). В окремих галузях в ролі оціночних використовували показники економії матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі, рентабельності, зниження собівартості.

Оцінка результатів діяльності по 2-3 показниках має значні вади. Поза контролем залишається багато інших можливостей підвищення економічної ефективності. З’являється можливість покращувати фондостворюючі показники коштом погіршення інших показників економічної ефективності. Так, певне підвищення продуктивності праці може бути досягнуте за рахунок невиправдано великих витрат на мехінізацію виробництва, суттєвого зниження фондовіддачі.

Існує розрив між показниками оцінки ефективності планових варіантів (приведені витрати С+ЕнК) та результатів діяльності підприємств, тобто тими ж варіантами, але вже здійсненими.

Якщо у підприємств різних галузей різні показники, за якими оцінюють їх діяльність, їм важко узгодити свої плани: вигідне одному підприємству може виявитись невигідним іншому. Наприклад, одне підприємство стимулюється за підвищення якості продукції, друге – за зниження собівартості. Для першого підприємства вигідно отримувати від другого більш якісну сировину, але другому це невигідно, бо підвищення якості сировини вимагає додаткових витрат, внаслідок яких зростає собівартість продукції.

Важко дати однозначну відповідь на питання, як працювало підприємство, краще чи гірше, якщо один фондостворюючий показник покращується (наприклад, якість продукції), а другий – погіршується (наприклад, продуктивність праці). На практиці при підвищенні якості продукції дуже часто продуктивність праці знижується, бо підвищення якості продукції вимагає додаткових затрат праці.

Непродуманий підбір оціночних показників веде до того, що одні і ті ж первинні види ефекту відображаються в них багато разів, інші - в меншій кількості показників. Так, економія живої праці знайде своє відображення в показниках продуктивності праці, прибутку, а в разі, якщо ця економія використана на розширення виробництва на даному підприємстві, - в показнику реалізованої продукції. Економія уречевленої праці знайде своє відображення лише в одному з цих показників – показнику прибутку (якщо продуктивність праці розраховують по валовій продукції).

Інколи проблему більш повної оцінки результатів діяльності підприємств пробують вирішувати за рахунок збільшення кількості оціночних показників. Але кожний додатковий оціночний показник – це нове обмеження при виборі варіантів господарських рішень.