Причини реформування державного регулювання економіки, переходу до ринку
Ще на початку 70-х років було поставлене завдання “розробити та поступово вводити нові, більш короткі строки амортизації виробничого обладнання, обмежуючи об’єми малоефективного капітального ремонту та збільшуючи частку амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношенного та застарілого обладнання.”
З 1988 р. переглянуті норми амортизаційних відрахувань з таким розрахунком, щоб значно скоротити строки служби засобів праці. При цьому збережені лише амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) та відмінені амортизаційні відрахування на капітальний ремонт.
В середині 80-х років по машинах та обладнанню в промисловості коефіцієнт вибуття становив 2,3%, в машинобудуванні та металообробці – 2,1%, в чорній металургії – 1,6%. Його намічалося підняти мінімум до 6% в рік з тим, щоб за 3-4 п ’ ятирічки повністю оновити основні виробничі фонди.
Більш повне використання ресурсів робочої сили стає актуальнішим по мірі зростання витрат на заміщення робочої сили. Припустимо, що робоче місце для одного робітника обходиться в 6 тис.крб. Чи доцільно створювати у колгоспі цех, що використовує сезонні надлишки робочої сили? Припустимо, що є можливість зайняти певну кількість працівників в цьому цеху на протязі 4-х місяців – з грудня по березень. У 60-ті роки вивільнення одного працівника обходилося в 5 тис.крб. Для того щоб отримати приріст даної продукції в об ’ ємі Вг, необхідно було затратити 11 тис.крб., в т.ч. 5 тис. на вивільнення працівника і 6 тис. на створення йому робочого місця. Для того щоб отримати той же приріст за рахунок створення в колгоспі сезонно функціонуючих підприємств, необхідно було створити три робочі місця загальною вартістю у 18 тис.крб. Створювати сезонно функціонуючі підприємства в цьому випадку недоцільно. Однак ситуація змінюється у 80-ті роки, коли витрати на вивільнення працівника наблизилися до 25 тис.крб. Для отримання приросту Вг в цьому випадку необхідно, якщо зростання відбувається коштом підвищення економічної ефективності, 25+6=31 тис.крб., якщо зростання відбувається за рахунок створення сезонно функціонуючого підприємства – тільки 18 тис.крб.
При підвищенні витрат на заміну одного працівника все більше виправдовують себе заходи, спрямовані на покращення використання робочої сили: розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, що сприяє збільшенню прикладання праці за рахунок залучення у виробництво перестарілих, підлітків, домогосподарок, дорослих чоловіків за межами робочого дня; праці студентів та школярів під час канікул або на протязі частини дня; створення цехів та підприємств, які дозволяють використовувати надлишки робочої сили в період, коли для неї немає роботи (сезонні надлишки робочої сили в сільському та лісовому господарстві, “мертвий сезон” в цукроварінні та переробці сільськогосподарської продукції і т.п.). Розвиток переробної промисловості на селі, створення тут підсобних промислів, цехів промислових підприємств дозволяє залучити у виробництво сезонні надлишки робочої сили, звільняє економіку від частини витрат по заміщенню робочої сили, дозволяє зберегти на селі ту робочу силу, яка інакше б пішла в місто. В свою чергу, збереження робочої сили на селі позбавляє від необхідності залучати робочу силу з міста в період збиральної компанії і від втрат, що пов’язані з цим залученням: недовикористанням виробничих потужностей в місті, витрат на переміщення робочої сили і т.п.
Великого значення набувають заходи по перекваліфікації робочої сили, по створенню системи працевлаштування, що дозволяє скоріше працевлаштовувати працівників, зменшити втрати часу на пошук роботи або пристосування до нової роботи.Повинен змінитися підхід до нормування праці, до визначення оптимальної кількості персоналу, що обслуговує верстати, машини і т.п. Припустимо, що верстат коштує 50 тис.крб. Якщо заміна одного працівника обходиться у 1 тис.крб., для збільшення виробітку на 10% на даному верстаті (що зекономить 5 тис.крб. капітальних вкладів) можливо задіяти в якості допоміжного персоналу до 5 працівників.
Якщо заміна одного працівника обходиться у 25 тис.крб., оптимальним стає інше співвідношення між робочою силою та засобами праці. Припустимо, що перехід до обслуговування одним працівником трьох верстатів веде до збільшення виробітку у 2,7 рази. Таким чином, ціною втрат у 50тис.*(3,00-2,70)=15 тис.крб. досягається вивільнення 1,7 працівника, для заміни яких інакше необхідно було б 1,7*25тис.крб.=42,5 тис.крб. Перехід до багатоверстатного обслуговування виступає як фактор вивільнення працівників.
Звідси витікає також, що по мірі зміни величини витрат на заміщення одного працівника необхідно міняти підхід до нормування, до визначення оптимального співвідношення між засобами виробництва та робочою силою.
Зростання значення зовнішньоекономічних зв’язків. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків сприяє економії робочого часу. Теорія порівняльних витрат Д.Рікардо пояснює, яким чином обмін між двома державами дозволяє їм обом отримувати економію робочого часу: “В Англії условия могут быть таковы, что производство сукна требует труда 100 работников в течение года, а на производство вина, если бы она вздумала выделывать его, потребовался бы труд 120 человек в течение того же времени. Поэтому Англия найдёт более выгодным ввозить вино и покупать его посредством вывоза сукна. Производство вина в Португалии может требовать труда 80 человек в течение года, а производство сукна потребовало бы труда 90 человек в течение того же времени. Поэтому для неё будет выгоднее вывозить вино в обмен на сукно ”. Обмін є вигідним і для Англії, і для Португалії: перша економить працю 20 чоловік на протязі року, друга – працю 10 чоловік. Без обміну сукном та вином Англія та Португалія змушені були б витрачати на задоволення потреб в цих продуктах працю 210 працівників на протязі року, тоді як при обміні – працю 180 працівників.