Причини реформування державного регулювання економіки, переходу до ринку

Зміни в умовах і стратегії розвитку економіки після завершення первинної механізації

Зміна умов розвитку економіки СРСР після завершення первинної механізації. В період первинної механізації народного господарства (30-ті і 50-ті роки) проблема економії часу як джерела економічного зростання вирішувалася в значній мірі за рахунок заміщення робочої сили в сільському господарстві. Достатньо було тиражувати засоби механізації (трактор, автомобіль, комбайн та ін.), для того, щоб на протязі багатьох років отримувати робочу силу для міста з села. З 1929 року до 1959 рік з села в місто перейшло працювати 59-60 мільйонів чоловік.

У 20-ті роки основні продукти харчування в СРСР – хліб, масло, крупи, а також значну частину одягу та взуття - населення виготовляло в домашньому господарстві. Розвиток легкої та харчової промисловості, комунальних послуг, торгівлі дозволили частину людей, зайнятих тут, використовувати в народному господарстві. Навіть в період 1961-1965 рр. з домашнього господарства було залучено у суспільне виробництво 10,1 млн. чоловік.

Значним джерелом економії часу було потенційне заміщення робочої сили на знов створених та реконструйованих підприємствах, де використовувалася нова техніка та технологія. Основна частина приросту продуктивності праці в промисловості досягалася за рахунок введення в дію нових підприємств.

У 80-ті роки можливості залучення нової робочої сили з сільського господарства виявилися практично вичерпаними: чисельність зайнятих в суспільному секторі стабілізувалася на рівні, який дещо перевищував 20 млн. чоловік. В той же час недостатня механізація сільського господарства обумовила необхідність залучати на збиральні роботи з міста щороку більше 15 млн. чоловік.

Вичерпані й можливості залучення робочої сили з домашнього господарства. В народному господарстві було зайнято 92,4% працездатних, ті, що залишилися (7,6%), були представлені в основному домогосподарками, у яких декілька дітей, і які у суспільному виробництві не в змозі були приймати участь.

Зменьшився приріст трудових ресурсів. Все це з особливою гостротою поставило питання про зміну економічної політики з таким розрахунком, щоб забезпечити розвиток економіки за рахунок економії робочого часу.

На той час виявився вичерпаним потенціал механічних видів технології. Нова техніка створювалася на основі винаходів, які використовуються вже десятки років. Потенціал їх підходить до кінця, тому нова техніка виявляється ненабагато ефективнішою за стару. В результаті значно зросла ціна, яку суспільство платило за підвищення продуктивності праці, за економію робочого часу.

Приріст продуктивності та збільшення строку служби нової й модернізованої техніки забезпечувалися лише на 10-20%. При вказаній ефективності нової техніки та існуючих темпах приросту основних виробничих фондів техніка ця могла забезпечити приріст виробництва на 2% в рік.

Збільшення продуктивності праці досягалося все більш високою ціною: на кожен мільйон карбованців, фактично затрачених на нову техніку, в дев’ятій п’ятирічці вивільнено 85 працівників, в десятій – 64 , за три роки одинадцятої – 44 працівника. Заміщення одного працівника обходилася відповідно у 11,8, потім у 15,4 та 22,7 тис.крб. У 1983 р. вивільнення одного працівника за рахунок заходів по новій техніці обійшлося у 23,9 тис.крб.

Вибір техніки після завершення первинної мехінізіції. По мірі завершення первинної мехінізації вичерпуються найбільш ефективні варіанти підвищення продуктивності праці, зростають затрати на вивільнення одного працівника. В 60-ті роки вони становили 5 тис.крб. Із збільшенням затрат на вивільнення одного робітника суттєво змінюється підхід до вибору техніки, стратегія розвитку економіки.

Повернемось до прикладу, наведеного в табл.1.1. При надлишку робочої сили і нестачі капітальних вкладень більш високі темпи економічного зростання можна мати, якщо обирати варіанти, що вимагають менших капітальних вкладень, забезпечують лише механізацію основного виробництва. Вигідніший другий варіант, для здійснення якого потрібно 600 млн.крб. капітальних вкладень, в порівнянні з першим варіантом, який вимагає при комплексній механізації 900 млн.крб. Обсяг виробництва по варіантах однаковий - 300 тис. виробів за рік.

Під час первинної механізації, коли витрати на вивільнення одного робітника невеликі (приймемо їх рівними 1 тис.крб.), для отримання того ж приросту в 300 тис. виробів на рік перший варіант вимагає 660 млн.крб. (60 млн.крб. на вивільнення 60 тис. робітників плюс 600 млн. крб. на створення робочих місць), другий – 900 млн.крб. Перевага віддається, як і при надлишку робочої сили, варіанту, що вимагає менших капітальних вкладень.Якщо ж витрати на вивільнення одного робітника складають 5 тис.крб., для реалізації другого варіанта треба витратити 900 млн.крб. (300 млн.крб. – для вивільнення 60 тис. робітників, 600 млн.крб. на створення робочих місць), тобто стільки ж, скільки і для реалізації першого варіанту. В цих умовах доцільніше реалізувати перший варіант, переходити до комплексної механізації та автоматизації виробництва. Будівництво заводів типу ВАЗа, КамАЗа означало перехід до вибору комплексно механізованих та автоматизованих варіантів розвитку виробництва.