Причини реформування державного регулювання економіки, переходу до ринку

У 80-ті роки продовження стратегії економічного зростання 30-50-х років вело до величезних втрат. Для того щоб побудувати завод, де механізовано тільки основне виробництво, необхідно було з інших галузей вивільнити 60 тис. чоловік. Якщо виходити з того, що витрати на вивільнення одного працівника складають 25 тис.крб., для цього необхідно 1,5 млрд.крб. Всього для реалізації другого варіанту необхідно 1,5+0,6=2,1 млрд.крб., тоді як для будівництва комплексно механізованого і автоматизованого підприємства – 0,9 млрд.крб.

Зараз доцільно взяти курс на реконструкцію виробництва. Навіть якщо витрати на реконструкцію будуть рівними витратам на нове будівництво (0,9 млрд.крб.), і ці витрати дозволять вивільнити 60 тис. чоловік, вивільнення одного працівника обійдеться в 900 млн.крб.: 60 тис. працівників = 15 тис.крб., що значно меньше, ніж середні витрати на вивільнення одного працівника (25 тис.крб).

Або ж кошти доцільно направити на механізацію допоміжного виробництва: витрати на вивільнення одного працівника, зайнятого тут, в середньому в три рази менші, ніж на вивільнення з основного, а для вивільнення підсобного працівника, що використовується на вантажно-розвантажувальних роботах, витрат необхідно в 5-6 разів менше.

Ручною працею до середини 80-х років в СССР було зайнято біля 50 млн. чоловік: приблизно третя частина працівників в промисловості, більше половини – в будівництві, три чверті – в сільському господарстві. Це – наслідок попередньої стратегії економічного зростання, що передбачає механізацію основного виробництва. І це – значний резерв економії часу, який здатний забезпечити подальше економічне зростання.

В середині 80-х років було декларовано курс на рішучі зміни співвідношення між новим будівництвом та технічним переозброєнням. Долю засобів, що направляються на реконструкцію, в загальному об ’ ємі виробничих капітальних вкладень передбачалося підняти з третини щонайменше до половини.

Курс на ресурсозбереження. В середині 80-х років витрати на тонну приросту нафти збільшилися більш ніж в 1,7 раза, витрати на видобування палива до початку 80-х років були вдвічі вищими, ніж на початку 70-х років, витрати на видобування залізної руди з середини 60-х років зросли втроє. Якщо на початку 70-х років, для того щоб видобути сировини на один карбованець, необхідно було витратити два карбованці капітальних вкладень, то до середини 80-х років – вже 4 карбованці, а до кінця 80-х років – 7 карбованців.

Приймемо, що витрати на вивільнення одного працівника з 60-х років до теперішнього часу зросли з 5 тис.крб. до 25 тис.крб., а капіталоємкість сировини – з 2-х крб. до 7 крб. на карбованець сировини. Для того щоб отримати приріст його видобування в об ' ємі річного виробітку одного робітника Вг (приймемо, що значення Вг складає 10 тис.крб.), в 60-ті роки необхідно було 5+2*10=25 тис.крб., а в кінці 80-х років – 25+7*10=95 тис.крб. Якщо в 60-ті роки заходи по економії матеріалів, що потребували в розрахунку на об ’ єм Вг капітальних вкладень на 45 тис.крб., були неефективними (краще було нарощувати видобування сировини), то в кінці 80-х років такого роду заходи дозволяли задовільняти потреби у сировині при значно меньших капітальних вкладеннях, ніж за рахунок її видобутку.

В кінці 80-х років краще було орієнтуватися на ресурсозберігаючі технології: економія сировини та палива обходилася у 2-3 рази дешевше збільшенння їх виробництва.

Аналогічний ефект приносило використання вторинної сировини. Так, капітальні вкладення на збір та переробку тонни чавуну в 25 разів менші, ніж на виплавку тонни чавуну з природньої сировини. Вторинне використання енергоресурсів обходиться в 2-2,5 раза дешевше, ніж будівництво підприємств, які забезпечують виробництво такої ж кількості енергії.

Скорочення строків використання засобів праці, відмова від капітальних ремонтів. Після того, як період первинної мехінізації завершено, зникає альтернатива: ремонтувати техніку або застосовувати ручну працю. Замість того виникає нова альтернатива: або ремонтувати техніку, поки вона здатна працювати, або ж скоріше її замінити.Із загальної вартості основних виробничих фондів на початок 1985 року біля 3/4 було введено в дію до 1981 року і приблизно половина – до 1976 р. Обладнання на підприємствах, побудованих десять або більше років тому, застаріло з точки зору сучасних потреб. Більше третини машин до 1985 р. були фізично зношені. Сфера ремонту значно зросла. Ремонтом були зайняті 6 млн. чоловік і четверта частина верстатного парку держави. Приблизно п ’ ята частина капітальних вкладень та стільки ж чорних металів направлялися на ремонт.

Ремонт зношеної техніки нерідко обходився дорожче, ніж створення нової. Витрати на реставрацію за час використання машин в 2-3, а часом і в 4 рази перевищують їх початкову вартість. Продуктивність обладнання після капітального ремонту, як правило, зменшується, попередні експлуатаційні якості машин не завжди вдається відновити. Продуктивність праці кваліфікованих ремонтних працівників в 4-6 разів нижча, ніж працівників, що зайняті виготовленням нових машин. Крім того, в ремонтних роботах переважають ручні види праці. З економічної та соціальної точки зору доцільно відмовитися від капітальних ремонтів, перейти до політики більш швидкої заміни застарілих засобів праці новими.