Регулювання економіки під час індустріалізації і війни
Не виключено, що капітальні вкладення по варіанту з комплексною механізацією та автоматизацією будуть більш рентабельними, забезпечуватимуть вищу норму прибутку. З точки зору приватного власника перший варіант капітальних вкладень буде вигіднішим.
Враховуючи це, в преамбулі до другого п’ятирічного плану Індії відзначалось, що ''Основным критерием при определении направления развития служит не частная приб ы ль, а общественная выгода".
Стратегія економічного зростання країн, де велика кількість безробітних і малі можливості накопичення, націлена звичайно на забезпечення більшої зайнятості, що одночасно забезпечує і більший обсяг виробництва, вищі темпи економічного зростання.
В країнах, що розвиваються, і в країнах Європи використовуються однакові машини для виготовлення бетону, але в перших країнах бетон до місця його застосування доставляють у кошиках на голові робітників-носильників.
Основна виробнича технологія на цементних заводах, побудованих в той самий час у Франції та Індії, приблизно однакова, але загальна кількість робітників на заводах Індії в 4-5 раз більша.
Стратегія розвитку економіки під час первинної механізації багато в чому нагадує стратегію економічного зростання країн з надлишком робочої сили.
Приймемо, що в період первинної механізації затрати на заміщення одного робітника машинами складають одну тисячу карбованців. Тепер, щоб в умовах повної зайнятості здійснити другий варіант виробництва 300 тис. виробів (див..табл.1.1), треба попередньо вивільнити 110-50=60 тис. робітників. Це вимагатиме додаткових вкладень в механізацію сільського господарства чи інші галузі на суму 60 млн .крб.
Щоб отримати приріст в 300 тис. виробів, загальні витрати по народному господарству при реалізації другого варіанту тепер складатимуть 60+600=660 млн. крб., тоді як по першому вони дорівнюють 900 млн. крб. За рахунок різниці 900-660=240 млн. крб. можна буде зайняти ще 40 тис. робітників і отримати додатково більше 109 тис. виробів. Реалізація другого варіанта забезпечує вищі темпи економічного зростання.
Таким чином, якщо в період первинної механізації обираються менш капіталоємкі варіанти збільшення виробництва, це забезпечує вищі темпи економічного зростання.
В цей час механізується лише основне виробництво. Ручною працею в середині 80-х років в СРСР було зайнято близько 50 млн. робітників : приблизно третина робітників в промисловості, більше половини - в будівництві, три чверті - в сільському господарстві. Це наслідок тієї стратегії розвитку економіки, яка орієнтувалась на механізацію основного виробництва.Припустимо, що віддачу від обладнання вартістю в 100 тис.крб. можна підвищити на 10 %, якщо збільшити обслуговуючий персонал на 4 робітника. В період первинної механізації такий варіант збільшення виробництва вигідний: виграш від кращого використання обладнання складає 100х10%=10 тис.крб., а витрати на вивільнення 4 додаткових робітників – 4 тис.крб. Цей приклад в певній мірі пояснює, чому на індійських підприємствах при однаковій техніці робітників в 4-5 разів більше, ніж на французьких.
Поки існує альтернатива: застосовувати техніку чи ручну працю - перевага буде віддаватися техніці, хоча і зношеній, яка вимагає значних витрат на ремонт. Припустимо, що трактор надійшов до МТС в 1934 році і замінював спочатку 20 робітників. В 1945 році із-за зносу він замінює 12 робітників. Такий трактор доцільно використовувати, навіть якщо його ремонтом буде зайнято 2-3 робітника: інакше прийдеться зайняти ручною працею 12 робітників.
В цей час витрати для отримання приросту сировини або матеріалів в об’ємі річного виробітку одного робітника Вг зводяться практично до видатків на створення робочого місця (плюс 1 тис.крб. для вивільнення робітника). Це певним чином впливає на економію матеріалів: їх вигідно заощаджувати тоді, коли витрати на заощадження в об’ємі Вг перевищують вартість робочого місця не більше як на одну тис.крб.
Висока ефективність витрат по заміщенню робочої сили під час первинної механізації відносно применшує значення зовнішньої торгівлі як засобу економії робочого часу.
Стратегія економічного зростання, яка орієнтує на вибір малокапіталоємких варіантів розвитку виробництва, продовження строків служби засобів праці за рахунок їх ремонтів, на нарощування видобутку сировини, використання внутрішніх джерел економії часу за рахунок первинної механізації виробництва, має свої переваги і недоліки.