Регулювання економіки під час індустріалізації і війни

В 1912 році національне багатство країни на одного мешканця складало (в доларах) в Росії – 335, США – 2062 , Англії – 1522, Німеччині – 1184, Франції – 1448. Національний доход на душу населення складав (в доларах) відповідно 43; 351; 237; 154; 183.

Продуктивність праці в розрахунку на одного працівника промисловості в Росії в 1913 році дорівнювала приблизно 11% від відповідного показника в США.

Три чверті населення були зайняті в сільському господарстві переважно ручною працею із застосуванням застарілих засобів праці.

Значною була залежність Росії від імпорту сучасних засобів виробництва: в 1913 році частка імпорту складала по тракторах і автомобілях – 100%, верстатах металорізальних – 85%, машинах для промисловості – 60%, машинах для сільського господарства – 58%. Перша світова війна показала, що Росія не в стані забезпечити себе зброєю власного виробництва.

В дореволюційній Росії письменних було 33% населення, осіб, які мали вищу і середню спеціальну освіту, - 290 тис.

Росія відставала від розвинутих країн світу на 100-150 років.

Потреби підвищення продуктивності праці і рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни, її незалежності, змін в структурі населення, в його освіченості - все це вимагало проведення індустріалізації країни. Індустріалізація виступала також головним фактором змін в продуктивних силах, що було потрібно для закріплення в суспільстві нових, соціалістичних виробничих відносин.

Джерела коштів для індустріалізації. Особливістю індустріалізації в СРСР було те, що вона проводилася за рахунок власних нагромаджень.

Участь іноземного капіталу у відбудові економіки та індустріалізації була мізерною. В кінці 20-х років питома вага концесійних підприємств в групі “А” не перевищувала 1,2 %, групі “Б” - менше 0,3 %. Іноземні інвестиції в 1928 році в народне господарство СРСР складали менше 2 % всіх капітальних вкладень. До 1937 року всі концесійні договори були ліквідовані.

Розвинуті країни світу здійснювали індустріалізацію в значній мірі за рахунок коштів з колоній, іноземних кредитів, контрибуцій з переможених країн (Німеччина).

Можливості накопичення після революції зросли. Був припинений вивіз за кордон прибутків іноземних інвесторів, а також виключені з державного бюджету такі видатки як сплата процентів по іноземних кредитах. Ця данина іноземному капіталу вимірювалась сумою 800-900 млн. крб. золотом в рік.

Після націоналізації землі відпала необхідність виплачувати з доходів селян 700 млн. крб. золотом в рік за оренду землі в поміщиків та купівлю її.

За підрахунками акад. С.Г.Струміліна, норма чистого прибутку в промисловості Росії складала за 1885-1915 роки 16,2 % щороку, а темп приросту основного капіталу тільки 7,2 %. Більше половини прибутку йшло на споживання класу багатих.

Споживання міської буржуазії та поміщиків в Росії щороку складало 3 млрд. крб. золотом, що дорівнювало приблизно 20 % національного доходу в 1913 році. Приблизно стільки ж складав фонд виробничого нагромадження народного господарства.

Певні прибутки приносила зовнішньоекономічна торгівля.

Особливості індустріалізації в СРСР. Індустріалізація в СРСР була проведена в стислі строки. ЇЇ особливістю був також першочерговий і прискорений розвиток важкої промисловості.

Якщо розвинутим країнам світу потрібно було 100-150 років для проведення індустріалізації, то в СРСР цей процес зайняв 13-15 років. В період індустріалізації середньорічний приріст промислової продукції в СРСР складав 17-20%, а темпи приросту виробництва засобів виробництва досягли майже 30% на рік.