Державне регулювання економіки до реформи
На початок НЕПу держава володіла основними засобами виробництва. На другий день після повалення Тимчасового уряду був прийнятий Декрет про землю, яким вся земля була націоналізована. Поступово була націоналізована промисловість: у володіння держави перейшли не тільки великі і середні підприємства, але й більша частина дрібних промислових підприємств. Великі залізниці, морський та річковий транспорт фактично перейшли у власність держави в перші місяці 1918 року.
До кінця 1919 року була завершена націоналізація банків, банківська справа стала державною монополією. У відповідності з декретом Ради народних комісарів "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі” від 22.4.1918 р. вся зовнішня торгівля була націоналізована. Право експортувати чи імпортувати продукцію отримали лише спеціально уповноважені на те державні органи .Форми і методи регулювання економіки під час НЕПу. Регулювання грошової системи . Для обслуговування товарно-грошових відносин, які відроджувались з початком НЕПу, потрібні були тверді гроші. Радянські грошові знаки (“совзнаки”) в цей час швидко знецінювались, тому було дозволено в 1921 - 22 рр. застосовувати золоті карбованці дореволюційного випуску. Встановлювався з 15.12.1921 р. Наркомфіном, а надалі Держбанком курс перерахунку в золоті карбованці радянських грошових знаків. Після випуску в обіг банкнот.Держбанка в червонцях (згідно декрету Раднаркома від 11.10.1922 року), необхідність в таких перерахунках відпала.
Одночасне використання стійких банківських білетів та “совзнаков”, які швидко знецінювалися, підривало обмін між містом та селом. Тому 22.02.1924 р. декретом ЦВК та Раднаркому були введені казначейські білети в 1,3 та 5 карбованців золотом, а також срібні та мідні монети. 7.03.24 р. був встановлений порядок викупу совзнаків. На 1.06.24 р. грошовий обіг СРСР базувався на твердій валюті, совзнак був вилучений з сфери обігу. З жовтня 1924 р. було припинено використання емісії грошей до покриття бюджетного дефіциту.
Організація кредитної системи. Початок організації кредитної системи був покладений відновленням в жовтні 1921 р. Державного банку. Був організований випуск кредитних грошей – банківських білетів Держбанку (жовтень 1922 року). Запровадження червонця сприяло зростанню поточних рахунків і внесків до кредитних закладів, розмірів кредитування; запобігло спробам ввести в обіг іноземну валюту.
Для більш повної мобілізації коштів і покращення кредитування були створені спеціалізовані банки: Банк споживчої кооперації (потім–Всеросійський кооперативний банк); на Україні – Украінбанк. Фінансування державної промисловості було сконцентроване в Торгово-промисловому банку (Промбанк), електрифікації – в Електробанку, зовнішньої торгівлі – у Зовнішторгбанку.
Система місцевих комунальних банків, створених у 1923 році, мала на меті сприяти відбудові місцевого економічного життя. В 1925 році був створений Центральний банк комунального господарства та житлового будівництва.
Були створені Центральний та республіканські сільськогосподарські банки, які не мали своїх філіалів на місцях і всі операції кредитування проводили через товариства сільськогосподарського кредиту. Таким чином, в побудові системи сільськогосподарського кредиту поєднувались державні та кооперативні начала.
З націоналізацією землі відпала потреба в кредитах на її купівлю. Кредитні ресурси використовувались тепер на виробничі потреби.
Регулювання цін . Найважливіші елементи механізму дії товарно-грошових відносин: банки, кредит, грошовий обіг і апарат усуспільненої торгівлі – знаходились під контролем держави. Це дозволило ефективно контролювати ціни, визначати їх величину, встановлювати тверді ціни.
В перші роки НЕПу виникли так звані “ножиці цін”: значний розрив між цінами на промислові та сільськогосподарські товари. В 1923 році в порівнянні з 1913 р. треба було віддати зерна більше: за плуг – в 7,5 раз, косарку – в 7,1 раза, жниварку – в 5,9 раза. Високі ціни заблокували збут сільськогосподарських машин, хоча село гостро відчувало їх нестачу.
Відпускні ціни на промислові вироби були знижені на 25,3%. За короткий час труднощі збуту були подолані, за 1923-24 рр. споживання промислових товарів зросло на селі з 600 млн. до 740 млн. крб. (в довоєнних цінах).
Політика цін на сільськогосподарську продукцію мала на меті створити умови для нормального відтворення не лише в великих, але й в середніх і дрібних господарствах. З цією метою ціни на продукцію, яку вирощували переважно дрібні і середні господарства, в порівнянні з цінами 1913 року були підвищені в більшій мірі, ніж на продукцію, яку вирощували переважно великі господарства. Так, в 1925-26 рр. ціна жита була вищою на 50,2%, на овес – на 41%, на картоплю – на 23,5%, а на пшеницю – на 15,5%, ячмінь – на 10,1%.