Житлова політика та її реформування

Обов’язковою умовою проведення житлово-комунальної реформи є зміна тактики ціноутворення, а саме: перехід від простого підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги до поступової диференціації цих тарифів з урахуванням реальних доходів громадян і фактичних витрат виробників житлово-комунальних послуг, якості та місцезнаходження житла.

2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Студенти мають знати, що до складу житлово-комунального господарства (ЖКГ) входять будівельні і ремонтні організації, пов’язані з експлуатацією житлового фонду, і підприємства, які пропонують такі послуги, як санітарно-технічні (водопровід, каналізація, прибирання та вивіз сміття, снігу, догляд за зеленими насадженнями); енергетичні (електростанції, електромережі, котельні, газові господарства, теплові мережі); транспортні (метрополітен, автобусні, трамвайно-тролейбусні парки та ін.); шляхові (шляхо-мостове господарство).

Житлові умови належать до числа основних показників рівня життя населення. Експерти ООН пов’язують рівень забезпеченості житлом із загальним рівнем економічного розвитку держави і доходом на душу населення. Поліпшення житлових умов є важливим напрямом соціальної політики держави.

У прогнозуванні розвитку житлового господарства використовуються такі показники:

загальна та додаткова потреби в житловій площі;

упровадження в дію житлової площі (в м2);

обсяг капітальних вкладень за рахунок різних джерел фінансування.

Вихідним показником є готівковий житловий фонд як сукупність всіх житлових приміщень незалежно від форми власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, дитячі будинки, будинки для одиноких старих громадян та ін.), квартири, службові приміщення (житлові), інші житлові приміщення, придатні для проживання. Розміри можливого розширення житлового фонду визначаються обсягом капітальних вкладень за всіма джерелами фінансування і змінами вартості будівництва житла. Загальна потреба в житловій площі в прогнозований період розраховується виходячи з перспективної чисельності населення і норм його забезпечення житловою площею на одного жителя.

Слід знати, що існують два види норм житлової площі на одну особу: санітарна — 9 м2 і соціальна — 13,65 м2. Житлова площа — це площа без допоміжних приміщень (коридорів, кухонь, туалетів, ванних кімнат, комірок).

Норма користування житловою площею (соціальна норма) — це оптимальний житловий простір, який, згідно з медичними рекомендаціями, дозволяє забезпечити життєдіяльність людини. На Україні вона становить 13,65 м2. Ця норма враховується при оплаті за квартиру, при прописці, при здаванні житла в найм.Розрахункова норма — це показник, який використовують для обчислення потреби в житлі і для формування черги на отримання житла. Зараз розрахункова норма становить 5—7 м2 і встановлюється місцевими органами влади.

Норма надання житла (санітарна норма) — це розмір житлової площі (9 м2 на людину), з урахуванням якого сім’ї виділяють жит¬лову площу. Загальна площа житлових будинків розраховується як сума площ житлових та допоміжних приміщень квартир.

Студенти повинні знати, що додаткова потреба в житловій площі на поточний період розраховується як різниця між загальною потребою в житловій площі і готівковим житловим фондом з урахуванням його вибуття в прогнозний період і може бути представлена такою формулою:

Джп = Зж – Пжф + Вп ,

де Зж — загальна потреба в житловій площі;

Пжф — готівковий житловий фонд на початок поточного періоду;