Державне регулювання доходів та заробітної плати

Держава в особі парламенту та уряду розробляє законодавчі акти, забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм у сфері праці та соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвиток виробництва без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. На них покладається основний тягар відповідальності за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і соціального захисту трудівників.

Профспілки (як захисники та виразники інтересів найманих працівників) покликані виборювати й захищати соціальні, економічні та професійні права робітників і службовців, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Співробітництво соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, переговорів, які в більшості випадків закінчуються укладанням тарифних угод і колективних договорів.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що укладаються на національному (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), регіональному (регіональна тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях. Такі угоди укладають з метою забезпечення ефективного розвитку економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобігання можливим негативним наслідкам при проведенні економічних реформ.

Сторонами генеральної угоди виступають:

професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди і представляють більшість членів профспілок — найманих працівників країни;

власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників країни;

органи державної виконавчої влади, що мають на це відповідні повноваження Кабінету Міністрів України.

Сторонами галузевої угоди виступають:

професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої угоди, якщо вони мають на це відповідні повноваження, які дозволяють їм погоджувати норми цих угод при укладанні колективних договорів на більшості підприємств галузі;

власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників галузі;

органи державної виконавчої влади, що мають на це відповідні повноваження Кабінету Міністрів України.

Сторонами регіональної угоди є:

— професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання регіональної угоди, якщо вони мають на це відповідні повноваження від трудових колективів підприємств, які є комунальною власністю;

— місцеві ради народних депутатів або органи, яких вони вповноважили управляти комунальною власністю.

Сторонами колективного договору на державному підприємстві є адміністрація або керівник підприємства, з одного боку, і трудовий колектив або вповноважений ним орган — з іншого.Контроль за додержанням колективних договорів і угод здійснюють: професійні спілки та інші органи, що представляють інтереси трудящих і власників як сторони угод і договорів; органи Міністерства праці та соціальної політики України; фінансові органи. Вищий нагляд за додержанням умов колективних договорів і угод здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.