Діяльність служб соціального захисту населення із забезпечення зайнятості молоді

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх встановлюються законодавством України. Реалізації права на працю сприяє навчання, в тому числі трудове, учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, яке здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях, навчально-трудових центрах або безпосередньо на виробництві. Виконана при цьому учнями робота оплачується у встановленому законодавством порядку.

Місцеві ради можуть встановлювати пільгову плату за реєстрацію підприємств, створених молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями, реалізують програми підготовки та перепідготовки молоді, яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном, з використанням для цих цілей коштів молодіжних фондів.

Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на освіту, охорону здоров'я, заняття фізичною культурою і спортом та ін.

Будь-які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України. Використання молодими громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства, правам інших громадян.

Під особливим захистом держави перебувають неповнолітні. Відповідальність неповнолітніх за вчинені ними правопорушення настає лише з визначеного законодавством віку. Примусові заходи до неповнолітніх за вчинення ними злочину або в інших передбачених законодавством випадках застосовуються тільки за вироком або рішенням суду.

Державні органи і посадові особи, педагогічні та соціальні працівники не можуть застосовувати щодо неповнолітніх заходи впливу, які ґрунтуються на публічному поширенні відомостей про вчинені неповнолітніми діяння, що містять ознаки злочину або правопорушення, за винятком випадків, коли названі заходи є видом кримінального покарання або адміністративного впливу (стягнення), що застосовані за рішенням суду.

2.3. Сучасний стан проведення державної молодіжної політики в Україні

Важливим об'єктом соціальної політики є молодь. У контексті загальних проблем саме ця сфера завжди виокремлювалася своєю специфічністю й гостротою. Контингент населення віком від 15 до 28 років унаслідок різних причин зменшувався. Тут відігравали певну роль негативні тенденції смертності дітей та підлітків, зниження загальної чисельності новонароджених у 70-х рр., виїзд молоді за межі країни. Така ситуація тривала до початку 90-х рр., Тенденції останнього десятиліття XX ст., навпаки, виявилися досить сприятливими. Через скорочення смертності наймолодшого населення та відносно невеликі обсяги зовнішньої міграції чисельність молоді зросла.

Якщо на початок 1991 р. молодь в Україні становила 9,9 млн. чоловік, або 19,2% загальної кількості, то в 1999 — вже 10,2 млн. чоловік, що становить 20,4% загальної чисельності населення.Обнадійливим є й показник зростання чисельності сільської молоді, що можна розглядати як ознаку демографічного відродження села. Але водночас молодь у цілому переживає своєрідний процес старіння: в міських поселеннях — і, відповідно, в країні загалом — зростає в її складі питома вага юнаків і дівчат найстаршої вікової групи — 25-28-річних.

Збільшення кількості молоді серед усього населення, як очікується, триватиме до середини першого десятиліття наступного століття, після чого відновляться тенденції до її зменшення.

За основними показниками захворюваності здоров'я підлітків і молоді в Україні погіршується. Поширеність хвороб на 10 тис. підліткового населення в 1998 р. збільшилася проти 1991 на 56,7%, притому ріст відбувся за всіма основними класами.

Протягом останніх років серед населення України спостерігалося поширення ВІЛ-інфекції. На початок 1999 р. зареєстровано 24 483 ВІЛ-інфіковані громадяни України, що в 4,6 раза більше, ніж у 1996 р. Збільшилася кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і серед підлітків.

Складною залишається проблема асоціальної поведінки молоді. Необхідно зазначити, що з початку 60-х рр. реєструвалося невпинне зростання злочинності. Така ситуація тривала й на початку 90-х рр. — у період становлення української державності. Так, рівень злочинності неповнолітніх упродовж 1986-1996 рр. зростав у середньому на 8,5% щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 по 1996 рр. збільшилася з 11,6 до 19,0 тис. осіб, або на 63,8%.