Система цивільного права України
2. Договірні зобов'язання.
2.1. Договір у цивільному праві.
Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст. 41 ЦК України “Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).”
Таким чином, договори - це дво- або багатосторонні угоди, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;
дого¬вір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Саме другою ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договір¬них форм, що використовуються в інших галузях права (тру¬довому, екологічному тощо).
Іноді під поняттям "договір" розуміють саме цивільні пра¬вовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юри¬дичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.
Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодав¬ства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та спра¬ведливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні дого¬вір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивіль¬них правовідносинах.
У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування то¬варно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і при¬ватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної влас¬ності (купівля-продаж державного майна через аукціони, кон¬курси, біржі тощо).
Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських това¬риств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому до¬говорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.Перехід до ринкової економіки і саме функціонування рин¬кового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян має свободу гос¬подарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договір¬них засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобо¬в'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріаль¬них, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підряд¬ного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).
Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми пере¬дачі права на використання цих результатів технічної твор¬чості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на товарні знаки (знаки обслуговування), права на таємниці виробництва (ноу-хау). Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договір¬ного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами.