Формування місцевих бюджетів України
Прийняття в 1996 році Конституції України, закріп¬лення в ній інституту місцевого самоврядування та його матеріальної і фінансової основи обумовило необхідність невідкладного практичного розв'язання проблем станов¬лення місцевих фінансів, організації фінансової системи держави на принципово нових засадах, що слід підкресли¬ти особливо.
Основні положення формування місцевих бюджетів і їхніх взаємовідносин із державним бюджетом містяться в статтях 61-70 закону України «Про місцеве са¬моврядування». Крім того, загальні положення цього закону відображають такі важливі для бюджетного процесу поняття, як «бюджет місцевого самовря¬дування», «мінімальний рівень соціальних потреб» та інше. Водночас, можна стверджувати, що на сьогодні в Україні не існує механізму, який би забезпечував розробку бюджетів усіх рівнів, а та¬кож регулював би відношення між ними.
До найбільш гострих проблем у сфері форму¬вання місцевих бюджетів, а також їхніх відно¬шень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефек¬тивну систему вилучення надлишків загально¬державних податків, недостатнє фінансування з держбюджету.
Так, відповідно до ст. 65 закону України «Про місцеве самоврядування», прибутки, отримані додатково в ході виконання місцевих бюджетів, а також суми перевищення прибутків над витра¬тами, що утворилися в результаті збільшення над¬ходжень у бюджет або економії витрат, вилучен¬ню не підлягають, крім випадків, передбачених законодавством. Рішення про використання цих коштів приймається відповідною радою. Метою прийняття цієї статті було забезпечення зацікав¬леності регіонів у збільшенні доходної частини місцевих бюджетів. Проте, в зв'язку із відсутні¬стю прозорої системи норм вилучення надлишків бюджетних надходжень з місцевих бюджетів у дер¬жавний і чіткого механізму їхнього перерозподілу стаття практично не виконується. При цьому є неузгодженими надходження місцевих бюджетів та суми, що відраховуються ними до державного бюджету. Це позбавляє органи місцевого само¬врядування стимулів для збору державних податків.Ще один аспект цієї проблеми - нестабільність нормативів у системі відрахувань загальнодержавних податків із місцевих бюджетів у державний. Відповідно з чинним законодавством, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків щорічно визначає вищий орган місцевого самоврядування. При цьо¬му щорічно змінюються види податків, які нале¬жать зарахуванню в місцеві бюджети, що пору¬шує стабільність доходної бази останніх.
Ситуація ускладнюється надмірною централі¬зацією коштів на державному рівні, що ставить можливості реалізації місцевими органами влади покаладених на них функцій у повну залежність від Державного бюджету. Позиція Міністерства фінансів у цьому питанні обумовлена адміністра¬тивно-теріторіальним режимом України як унітар¬ної, а не федеральної держави, а також недостатнім кваліфікаційним рівнем місцевих органів влади для фінансування бюджетних програм.
Разом з цим, як відомо, Франція, яка має ана¬логічний адміністративно-територіальний устрій, фінансує з держбюджету близько 40% витрат консолідова¬ного бюджету.
При цьому необхідно відзначити існуючий су¬б'єктивізм у розподілі бюджетних ресурсів, коли, по-перше, тому або іншому регіону віддається перевага у виділенні коштів, а по-друге - бюд¬жетні кошти виділяються непропорційно і нерівно¬мірно.
Ще однією проблемою є невідповідність повно¬важень, покладених на місцеві органи влади, і виді¬лених коштів на ці цілі. Ситуацію ускладнює центральна влада, яка при складанні бюджету і визначенні розмірів трансфертів "забуває" забезпечити фінансуванням усі передані на місця повноваження. Крім того, регіони України дуже різняться за рівнем життя, промислового виробництва, розвитку підприємництва. А наша бюджетна система передбачає "подушне" вирівнювання бюджетних витрат. Саме тому, здорові пропозиції регіонів по поліпшенню бюджетного забезпечення навряд чи здійсненні. У чому суть цих пропозицій? Залишилась ностальгія по тим блаженним часам, коли на місцях залишалася частина податку з прибутку підприємств чи навіть ПДВ, багато керівників масштабу району і вище почали обережно лобіювати повернення до золотого століття. Їхні пропозиції прості: залишати у розпорядженні громади відсоток від усіх платежів, що збираються на її території. Думка цілком здорова: таке положення речей буде стимулювати місцеву владу до розвитку промисловості, підприємництва, торгівлі.
Крім того, в Україні вистачає районів, на території яких знаходиться лише одне-два великих підприємства. При системі "потроху звідусіль" районні бюджети менше б залежали від коливань виробництва на цих підприємствах (насамперед, від виплати зарплат на них). Нарешті, останній аргумент - податки, у яких зацікавлені місцеві влади, звичайно збираються набагато ефективніше, ніж "держбюджетні", а адміністрування по них набагато людяніше. Грубо говорячи, директору легше домовитися з міським головою, чим з начальником податкової адміністрації.