Нетарифні обмеження, переробка товарів за межами митної території
Імпортні квоти одержали широке поширення в Західної Європі відразу ж після закінчення другої світової війни. Сьогодні вони застосовуються практично всіма розвитими країнами для захисту головним чином свого сільськогосподарського виробництва.
Оскільки головне призначення квоти складається в тому, щоб утримати обсяги імпорту на незмінному рівні, ріст внутрішнього попиту підвищить ціну товару. При старому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання збільшаться. Еквівалентний квоті тариф збереже ціну товару на колишньому рівні, але ціною збільшення обсягу імпорту.
Друге розходження полягає в тому, що імпортна квота припускає розподіл ліцензій. Якщо уряд не виставляє ці ліцензії на відкритий аукціон, а розподіляє їх адміністративними методами, то фірми, яким вони дістануться, одержать монопольний прибуток. Тому потенційні імпортери прикладуть масу зусиль для захисту своїх інтересів в уряді і навіть будуть готові запропонувати взятки офіційним особам. Отже, імпортні квоти містять у собі зерна корупції.
І, нарешті, по-третє, імпортна квота обмежує імпорт цілком визначеним обсягом, тоді як ефект уведення тарифу не завжди однозначний. Останнє пов'язано зі ступенем еластичності попиту і пропозиції, значення котрих часто невідомі. Тому зниження обсягу імпорту в результаті введення тарифу може виявитися не таким, яким воно очікувалося.
Експортні субсидії і компенсаційні митаПоряд з імпортною політикою існує державна політика в області експорту. У області експортної політики держави частіше удають до субсидування, чим до оподатковування.
Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних імпортерів.
По суті, мова йде про державну дотацію виробникам при їхньому виході на зовнішні ринки, що покриває різницю між витратами і виторгом. Подібно тарифу експортна субсидія може бути специфічною або адвалорною. Її введення стимулює експорт, хоча розплачуватися припадає товариству в цілому.
Проте пряме субсидування експортерів суперечить міжнародним угодам. ГАТТ у рамках «Токіо-раунд» (1973-1979р.) розцінила експортні субсидії як несумлінну конкуренцію і вимагає від країн-експортерів приймати відповідні міри у виді компенсаційних мит. Пізніше ВТО підтвердило заборону на пряме субсидування експорту. Тому на практиці використовується, як правило, непряме субсидування експортерів у формі звільнення експортних товарів від деяких видів місцевих податків, надання кредиту на пільгових умовах.
Надання експортної субсидії звичайно обгрунтовується розуміннями політичного характеру. Країна-імпортер, виявивши факт експортного субсидування, по правилах ВТО має право прийняти відповідні міри, увівши компенсаційне мито. Компенсаційні імпортні мита нейтралізують експортні субсидії й у цілому для світового господарства виграшні.
У цих умовах достатньо поширеною практикою маскування експортної субсидії є надання кредиту іноземним державам. Надання експортного кредиту обумовлюється повинністю іноземної держави одержувати товари тільки у фірм тієї країни, що надала цей кредит. Форми й умови експортного кредитування можуть бути різноманітними, хоча вони переслідують ту саму ціль - сховати, замаскувати факт субсидування експорту.
«Добровільне» обмеження експорту
Даний вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відбиває таку ситуацію, що коли країна, яка імпортує, спонукає свого партнера по торгівлі «добровільно» скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, натискає на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару.
Подібна ситуація виникає тому, що коли зростає обсяг закордонного експорту, створюються перешкоди на шляху розвитку власного виробництва. Приводом для висування вимог про введення «добровільного» обмеження експорту є, як правило, заяви вітчизняних виробників, що підтверджують, що необмежений ввіз того або іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Засобом тиску на партнера по торгівлі виступає погроза введення торгових обмежень на настільки високому рівні, що поставить під сумнів саму можливість міжнародної торгівлі між країнами.