Державні пріоритети стимулювання інвестиційної діяльності

В економічній науці існують два протилежні підходи до участі держави в регулюванні економічних (у тому числі інве¬стиційних) процесів: класична й кейнсіанська теорії. З точки зору класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рів¬ність попиту і пропозиції, і тим самим усуває тривалі пору¬шення в економіці, в тому числі такі явища, як спад виробниц-тва, інфляція, безробіття.

На відміну від традиційної класичної теорії, англійський еко¬номіст Джон Мейнард Кейнс обгрунтував об'єктивну необхід¬ність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Теорія Кейнса — це аналіз взаємодії і взаємозв'язку різних агрегованих економічних категорій і величин, досліджен¬ня того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки і в яких межах та якими методами державного втручання можливо встановити погодження між цими категоріями та величинами з метою безперешкодного економічного розвитку.

Регулювання інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою здійснюється:

• через державну інвестиційну політику, яка визначає та під¬тримує пріоритетні напрями розвитку економіки;

• через індикативне планування певних показників і встанов¬лення нормативів регулювання інвестиційного процесу;

• шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи;

• через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт.

Економіка України має свої особливості, тому вирішення про¬блеми регулювання має носити тут індивідуальний характер. У чистому вигляді методи, які застосовувались у розвинутих рин¬кових економіках та грунтуються на теоретичних розробках кеи-нсіанців або неолібералів, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує окремі чинники, котрі вимагають застосуван¬ня як перших, так і останніх підходів. Так, з одного боку, інфля¬ційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучас¬них систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розви¬нута, комерційні банки не в змозі фінансувати масштабні інвес¬тиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі ін¬фляційні очікування й пов'язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з неба¬гатьох джерел збільшення інвестицій.

Отже, особливість державного макроекономічного регулюван¬ня полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнта¬ції, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне по¬єднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.

Державне макроекомічне регулювання охоплює рівень галу¬зей і сфер економіки і формується із заходів загальноекономічної дії. Оскільки регулювання — це процес, який взаємопов'язус об'єкт, регулятор та орієнтири руху, то державне макроекономічне регулювання поєднує у спрямовуючому русі макроекономіку (об'єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і за¬собів їх вирішення (цілі).

Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функ¬цій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією. матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випа¬дку для інших суб'єктів інвестування держава повинна надати мак¬симальну свободу і впливати на інвестиційний процес через подат¬кову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій.Таким чином, ключовим питанням є визначення частки бю¬джетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Сьогодні це — невеликий сегмент, за рахунок якого інвестуються лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми). Скорочення дер¬жавних інвестицій і збільшення частки вкладень підприємств за рахунок власних фондів не змінило співвідношення форм влас¬ності, але призвело до скорочення державної підтримки тради¬ційно малорентабельних інвестиційних галузей: машинобуду¬вання, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів. Скорочення виробництва у цих галузях спричинило падіння у ще більших розмірах виробництва у капітальному будівництві. Тому в даний час інвестиційна сфера й тісно пов'язані з нею галузі ви¬робництва потребують значної державної підтримки.