Державне регулювання зайнятості населення. Інструменти соціального захисту

3. Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробіт¬них, що не мають роботи протягом тривалого часу. Дані програми, крім безпосеред¬ньої допомоги безробітним, передбачають заходи зі стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активних пошуків роботи.

Одним із засобів сприяння зайнятості з боку держави є надання субсидій під¬приємствам для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, на профпідготовку безробітних. Держава також активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді.

Програми сприяння зайнятості — це інструмент активної політики зайнятості. Термін їхньої дії розрахований на період від шести місяців до двох і більше років. Більшість таких програм фінансується з державного бюджету. Окремі спеціальні програми можуть фінансуватися і через податкову систему (повернення податків). Програми сприяння зайнятості розробляються на державному, регіональному та міс¬цевому рівнях. Контроль за їх реалізацією здійснюється органами державної влади.

Другий напрям передбачає створення умов, здатних підвищити рівень зайнято¬сті населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідних форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні робочою силою, у вирішенні проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо. Гнучкі форми зайнятості включають:

• використання різноманітних режимів повного і неповного робочого часу;

• облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані чле¬ни сім'ї);

• використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організа¬ції праці (надомна праця, працівники на виклик тощо);

• впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники) тощо.

2. Політика соціального захисту населення.Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя.

Рівень життя суспільства означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей. Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла тощо. Ступінь задоволення потреб залежить від доходів, які отри¬мують члени суспільства та їхні родини.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти доход, має давню історію. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші — вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не стимулює зростання виробництва та призводить до кризи економіки.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необ¬хідний для максимізації задоволення потреб споживачів, а на користь нерівності до¬ходів — збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використову¬ють криву Лоренца.

Аналіз тенденцій нерівності доходів показує, що економічне зростання зумови¬ло збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але це не вплинуло на ступінь нерівності.

На рівень доходів впливає багато факторів: розбіжності в рівні заробітної пла¬ти; в складі сімей; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); до¬помога держави та ін. Причинами нерівності доходів є також відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці. Особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власніс¬тю — землею, основними фондами, житлом, акціями чи іншими цінними паперами.