Державне регулювання зайнятості населення. Інструменти соціального захисту

1. Державне регулювання зайнятості.

2. Політика соціального захисту населення.

1. Державне регулювання зайнятості.

Головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є збереження про¬відної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Разом з тим треба враховувати перехідний характер української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання зайнятос¬ті. Він не може ефективно працювати внаслідок відставання заробітної плати від середнього прожиткового мінімуму, у зв'язку з необхідністю вкладення коштів в охорону здоров'я, відпочинок, житло і транспорт. Незабезпечення цих умов пере¬шкоджає вільному переміщенню робочої сили.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продукти¬вну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належ¬них умов для існування людини, зростання її добробуту.

Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання ак¬тивних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості.

Вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є голо¬вним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забез¬печення продуктивної зайнятості. Передумовами реалізації цього принципу є розви¬ток всіх форм власності з метою розширення можливостей вибору громадянами сфер застосування праці; недопущення примушування до праці та будь-яких форм дис¬кримінації — за статтю, віком, національністю тощо. До цих умов треба також відне¬сти економічну та юридичну свободу працівників і роботодавців при наймі та звіль¬ненні, свободу переміщення праці і капіталу, створення нового механізму регулю¬вання ринку праці, розвиток системи партнерських відносин щодо розв'язання інди-відуальних і колективних трудових спорів.

Усе це означає необхідність створення такої моделі зайнятості, яка була б за¬снована на поєднанні ринкових принципів регулювання і участі держави в побудові правил функціонування ринку праці. Така модель повинна передбачати заходи соціа¬льного захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайня¬тості та прискоренню адаптації населення до вимог ринкової економіки.

Складність утвердження нових принципів політики зайнятості обумовлена іне¬ртністю громадської свідомості та уявленням про те, що перехід до ринкової еконо¬міки може автоматично розв'язати всі накопичені проблеми у сфері зайнятості.

Недооцінка сфери зайнятості щодо її впливу на розвиток економіки та якість життя населення призвела до того, що механізми зайнятості стали гальмом економіч¬них реформ. Стримування процесу вивільнення робочої сили в період спаду вироб¬ництва загальмувало створення Інфраструктури ринку праці, системи інформаційно¬го забезпечення служб зайнятості, перебудови системи підготовки кадрів.

В основі державного регулювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за ра¬хунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позити¬вного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки — інфляцію. Отже, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття зни¬жує інфляцію і навпаки — обернена залежність. Вона узагальнена у вигляді кривої Філіпса. Крива Філіпса доповнила кейнсіанську теорію державного регулювання зайнятості. Але подальші дослідження показали, що вона адекватно відтворює зв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді.

У межах великих інтервалів часу цей зв'язок має інший характер. Про це свід¬чить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філіпса змішується вправо, тобто в бік збільшення безро¬біття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією ціно¬вих шоків.