Державний устрій Афінської рабовласницької республіки

Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція, вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом, приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам. Антидержавні справи могли розглядати й народні збори та Рада 500. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй належало, як ми бачили, право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже народними зборами.

2.4. Архонти і ареопаг.

Довгий час архонти були найвищими службовими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державними справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення почало втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів. З початку архонтів у кількості 9 чоловік обирав за жеребом з середовища знаті ареопаг. З часу реформ Солона громадяни кожного племені, яких було чотири, обирали по 10 кандидатів — усього 40 осіб. [4] 1) З них на народних зборах шляхом жеребкування обирали 9 архонтів.

Архонти обирали голову колегії стратегів — архонта-епопіма. Його іменем називали рік, протягом якого діяла колегія. Також до його компетенції входив попередній розгляд сімейних справ, які потім у разі необхідності скерували до суду. Архонт-епопім здійснював загальну опіку над сиротами, вдовами, організовував деякі свята, споряджав посольства у священні місця (у Дельфі, о. Делос та ін.)

Другій архонт, базилевс, наглядав за здійсненням релігійних культів і, водночас, був ніби верховним жерцем. Він же приймав і скарги та головував у суді по справах, що торкалися релігійного культу і пролиття крові, оскільки це вимагало сакрального очищення і покарання, яке б відвернуло гнів богів. Базилевс був також головою ареопагу.

Третій архонт — полемарх. Спочатку це був військовий вождь. Потім, від військових справ його відсторонили і він робив жертвоприношення на честь богів війни Артеміди і Еніалія. Полемарх відав цивільними справами метеків та іноземців (сімейними і спадковими).

Кожен з трьох архонтів міг підібрати собі двох помічників (паредрів).

Інші шість архонтів складали судову колегію фемофетів. Фемофети скликали судові засідання геліеї чи її колегії, голосували за них. Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючого законодавства, вносити поправки, доповнення, пропозиції.

Отже, компетенція колегії архонтів зводилась до справ релігійних, культових та судових, які полягали не у безпосередньому розгляді справ, а у прийнятті скарг, позовів, у підготовці справ до розгляду у відповідних судових інстанціях та головували у цих судах.

Ареопаг в ранню епоху був в Афінах одним з найважливіших органів державної влади. Ареопаг до середини V ст. до н. е. був одним з найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. [11] 1) Після реформи Ефіальта (462 р. до н. е.) ареопаг втратив своє політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючи архонти і усі колегії, які успішно пройшли докімасію. Члені колегії були озброєні пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засіданні ареопагу відбувалося на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс. Ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за громадянською мораллю, додержанням звичаїв.Ареопаг розглядав справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, про підпал і отруєння. Убивство громадянина ще вважали антирелігійним вчинком, що викликає гнів богів.

Ареопаг за дорученням народних зборів міг розслідувати справи про антидержавні злочини. Після битви при Хіронеї ареопагу було доручено судити усіх громадян, які не захищали батьківщину покинули її напризволяще, а також в час римського панування.

2.5. Колегія 10 стратегів та ін.

Замість військового вождя — полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган — колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. до н. е.) вони не просто стали військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.