Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід

Головні відмінності української сучасності , а саме нестійка економіка, невизначеність концепції соціальної політики, близький до кризового стан бюджетів, високий рівень соціального розшарування, патерналістська ментальність, непідготовленість менеджерів з соціальної сфери до вирішення завдань перехідного періоду, визначають першочергові завдання становлення третього сектору.

Отже, наразі першочерговим завданням є формування концепції ефективної соціальної політики, що чітко орієнтує діяльність всіх учасників соціальної сфери, упорядковує складові її програми і формулює стратегічні і тактичні пріоритети, а також правила їх можливого перегляду. Основним положенням майбутньої Програми суспільного розвитку повинне стати поетапне введення в практику українського управління принципу субсидіарності, що передбачає формування раціонально регульованого ринку соціальних послуг, заснованого на ефективній співпраці державного сектору і ННО з максимальним стимулюванням розвитку суспільних ініціатив.

Необхідне прискорене формування законодавчої бази, що упорядковує діяльність соціальної сфери на основі системи соціальних програм. Доцільно визначити базовий перелік необхідних документів і забезпечити їх розробку силами компетентних виконавців (бажано в конкурсному режимі). Проекти законів «Про некомерційні організації» і «Про соціальне партнерство», що розробляються наразі, потребують коректування по ряду принципових позицій, що забезпечують "м'яке" введення принципу субсидіарності в діяльність української соціальної сфери, зокрема шляхами: впорядкування соціальних програм як складових системного комплексу соціальної політики країни; встановлення схеми визначення пріоритетних напрямів ‑ суспільно-значущих (суспільно-корисних) програм; з розширення складу ННО – учасників реалізації соціальних програм; з ліцензування/акредитації ННО.

Вважаємо за доцільне введення чіткої класифікація ННО і її співвідношення з податковим законодавством (у частині надання відповідних пільг). Представляє інтерес розгляд питання про розробку нової організаційно-правової форми, що враховує специфіку діяльності соціально-орієнтованих ННО з подальшою законодавчою ініціативою змін у чинному Цивільному кодексі та інших законодавчих актів.

Лобіювання інтересів ННО можливе не окремими організаціями, а асоціаціями, об'єднаними за функціональними або територіальними ознаками. Для створення обстановки зацікавленого ставлення урядових структур в діяльності ННО необхідно розробити методичні матеріали за оцінкою економічних інвестицій в соціальну сферу (у науковому і популярному викладі) і провести короткострокове навчання керівників владних структур всіх рівнів, перш за все, органів місцевого самоврядування.

Найбільш прийнятними з погляду можливості оперативного впровадження представляються західні методи фандрайзинга, але за умов істотної їх корекції, що враховувала б роботу з українськими спонсорами та з населенням, що має заощадження. Необхідна розробка відповідних уточнюючих методик/технологій. Доцільне введення системи ліцензування/акредитації, що припускає зниження негативного впливу діяльності структур, що нецільовим чином використовують засоби добродійної підтримки. Необхідна підготовка фахівців ННО в області технологій формування плану соціальної роботи, а також фандрайзинга.Наразі є актуальним формування бази даних ННО з повним набором характеристик, що дозволяють встановлювати об'єктивну оцінку їх потенційних можливостей. Наявність таких даних повинна забезпечувати коректну класифікацію ННО, аналіз попиту і пропозиції на ринку соціальних послуг, хоча б орієнтовну оцінку соціально-економічної ефективності ННО. Для впорядкування і спрощення налагодження контактів із спонсорами (благодійниками, жертводавцями) необхідне створення бази даних пропозицій співпраці (включаючи міські соціальні замовлення і гранти).

Просвітницько-рекламна діяльність, що в доступній і переконливій формі стимулювала б розвиток суспільних ініціатив, повинна бути поставлена на регулярну основу.

Необхідний перегляд системи підготовки навчання з проблем ННО. Без продуманої, адекватної українським умовам (стереотипам мислення, активності місцевих структур і т.ін.) системи навчання всіх учасників, становлення ринку соціальних послуг в рамках ННО мало перспективно. Необхідні методики, що передбачають роздільну роботу за основними категоріями слухачів, введення активних технологій навчання. Проте, використання даремних неефективних програм повинне бути максимально обмежене, наприклад, шляхом умовної системи ліцензування консультаційних послуг. Необхідне також посилення рівня структурного викладу, що дозволяє системно охоплювати проблеми; застосування ділових ігор з метою розробки підходів для ухвалення рішень в області соціальної політики.

У завершенні розгляду поставленого питання можна зробити низку висновків.

1. Процес становлення соціального партнерства в Україні як ефективного механізму врегулювання суспільних відносин стримується через відсутність повноцінної системи відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів, повільного створення відповідних державних організаційних структур, слабкого розвитку неурядових непідприємницьких організацій, формального ставлення чиновників до вказаної проблеми.