Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід
Разом з тим, роль держави як регулюючого фактору розвитку суспільного сектору досить значна. Наприклад, Німеччина має найвищу у світі частку соціальних витрат у загальних витратах праці (витрати на законодавче, пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, безробіття й потреби у догляді, добровільні соціальні послуги підприємств); широку мережу соціальних установ; бюджетами федерації, земель і комун регулярно передбачаються необхідні кошти й матеріальні ресурси на соціальні потреби. Держава проводить активну політику на ринку праці (заходи зі створення робочих місць, з перенавчання, звільнення від сплати відрахувань з соціального страхування і т.п.), майнову політику із соціальним акцентом у житловому будівництві (програми з підтримки ощадних вкладів і накопичення коштів для індивідуального житлового будівництва) [12, с.34].
Слід особливо зазначити розвиток у Німеччині системи соціального законодавства, у тому числі на рівні земель. Некомерційні організації діють переважно на основі законів земель, у яких докладно зазначені дозволені види діяльності. Реєстрація ННО відбувається на основі заяв (у порівнянні з Україною, де, як і раніше, діє дозвільний принцип).
Головним видом контролю з боку держави залишається, в основному, фінансовий (по лінії федерального казначейства й податкових служб). В країні існують різні форми взаємодії влади, ділового світу й третього сектору‑ консультації, створення дорадчих і координаційних органів, консорціумів, участь представників влади в органах, що створюються асоціаціями некомерційних організацій. Так, у Центральній раді асоціації економічного розвитку Південного Ілінойсу 144 члена, 8 комітетів; у роботі комітетів із транспорту, законодавства з військових питань беруть участь представники місцевої адміністрації. До структури місцевих адміністрацій входять служби, що є відповідальними за взаємодію із ННО. Наприклад, у структурі міської адміністрації Карбондейла є відділ соціального програмування й роботи з некомерційними організаціями. Представники ННО, як і бізнесу, мають право брати участь в обговоренні будь-яких питань в органах місцевої влади [13, с. 4].
Суспільний контроль забезпечується завдяки діяльності піклувальних й інших рад, прозорості фінансових результатів діяльності організації та доступності для будь-якого громадянина можливості одержати інформацію про фінансовий стан організації. Таким чином, суспільна думка також є формою контролю й оцінки ефективності діяльності тієї або іншої організації.
Державна підтримка (із коштів федерального уряду або уряду штатів) здійснюється у вигляді грантів і контрактів (перш за все організацій, що працюють в сфері освіти та культури).
До того ж, система оподаткування ННО – пільгова (наприклад, в Ілінойсі 24 категорії організацій звільнено від корпоративного податку). Від оподаткування звільняються також і добродійники (організації і громадяни) на ту суму, яку вони внесли як пожертвування [10, с. 154].
Третій сектор у розвинених країнах відіграє вельми істотну роль в економіці (у Ілінойсі об'єм послуг, що надані ННО тільки в 1996 році склав більше 28 млрд. доларів). Держава, таким чином, може дозволити собі обмежитися виконанням тільки таких публічних функцій, які не можуть бути делеговані місцевому самоврядуванню і ННО (оборона, грошова система, охорона кордонів, законодавство і т.п.) [10, с. 22].
Для підготовки лідерів ННО розроблені спеціальні програми навчання фандрайзингу ‑ навчанню методам залучення коштів населення і корпорацій з метою реалізації цілей ННО і програм різних соціальних послуг. Спеціальний учбовий підрозділ університету штату Індіана готує відповідних фахівців. Існує також національне об'єднання фандрайзерів США.
Аналізуючи закордонний досвід на прикладі США і Німеччини, слід зазначити чіткість встановленого розподілу функціональних ролей державних і недержавних організацій, що заснований на принципі раціональної ефективності "робить той, хто робить це краще". В результаті і в Германії, і в США склалися такі соціальні сфери, де з боку держави здійснюється лише фінансова підтримка, а надання послуг повністю делеговано недержавним організаціям.
До позитивних особливостей, що відрізняють третій сектор за кордоном від нинішнього українського, можна віднести:1. Наявність повного набору нормативно-законодавчих актів, що регламентують діяльність ННО, а також активну роль держави, що стимулює суспільство до участі в соціальних програмах, в добродійній діяльності в цілому.
2. Тривалість функціонування, досконалість методик і технологій, а отже: високий рівень довіри з боку корпоративних і приватних жертводавців до діяльності ННО; тісні контакти з представниками місцевої влади, засновані на практичній довідності корисності/ефективності участі ННО у вирішенні соціальних програм; відносно невисокий рівень конкурентоспроможності, безконфліктність розподілу сфер впливу.