Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід
3. Разом з тим, слід як позитивний фактор відзначити структуру, стратегію і тактику фандрайзинга (залучення додаткових фінансових коштів), які засновані на: детальному маркетинговому опрацьовуванні проблеми (оцінка значущості, особливості зовнішнього оточення, політичних чинників і т. ін.); ретельній технології роботи з потенційними клієнтами (урядовими структурами всіх рівнів, корпоративними структурами, населенням); гнучкій схемі взаємодії з потенційними конкурентами (безконфліктний розподіл сфер впливу).
4. Суспільний контроль і можливості користування послугами ННО забезпечуються широкою інформованістю суспільства, урядових структур про діяльність кожної ННО; сучасною комп'ютерною оснащеністю ННО (реєстрація учасників, спонсорів, ведення баз даних із супутніх видів діяльності, внутрішня бухгалтерія, ведення планів-графіків програм і т.ін.); активною рекламною діяльністю ННО в засобах масової інформації, включаючи WEB-сторінки.
Серед негативних явищ в діяльності третього сектору США слід зазначити значні витрати на утримання персоналу організацій, недостатньо чітку відмінність у ряді випадків їх діяльності від комерційних організацій, а деколи і політичну заангажованість ННО.
Економіко-методична опрацьованість оцінки ефективності соціального партнерства обмежена через відсутність потреби. Відзначений вище високий рівень довіри до ННО і сприятлива загальна економічна обстановка виключають необхідність високого рівня економії. Техніко-економічні обґрунтування доцільності того або іншого виду діяльності ННО не містять модельних розрахункових обґрунтувань і більшою мірою ґрунтуються на інтуїції обох сторін (замовника і підрядника). Така ситуація обумовлена, перш за все, високим економічним рівнем розвитку країни, що допускає застосування і не найефективніших схем, що не можна сказати про сучасну Україну.
Українське суспільство ще не збагнуло, що є тільки два шляхи просування в часі: конфліктний і консенсусний. Цивілізоване людство довело, що терниста стежина класової, расової, релігійної ненависті та боротьби у більшості випадків призводить до толерантних, партнерських відносин.
На даний час умови, в яких розвиваються відносини організацій Третього сектору й органів влади, залишають бажати кращого: останні, як і раніше, часто розглядають неурядові непідприємницькі організації як об'єкт управління, за яким потрібно стежити, організовувати й контролювати. Неурядові непідприємницькі організації, у свою чергу, грішать тим, що, надихавшись «духом роз'єднання й індивідуалізму», свою незалежність вважають самоціллю існування й категорично відмовляються від відносин, де є хоч натяк на контроль із боку органів влади. У силу неефективного інформаційного обміну багато представників неурядових непідприємницьких організацій переконані в унікальності своєї організації й того, що вона робить; це веде до завищеної оцінки власної значущості й, відповідно, до неготовності конструктивно обговорювати можливість об'єднання з іншими неурядовими некомерційними організаціями.
Труднощі застосування західного досвіду можна розподілити на дві групи. До першої уналежимо відсутність відповідної законодавчої бази й забуття традицій сторічної давності. До другої – високий ступінь економічної нерівності і практичну відсутність середнього класу, що становить, як правило, основу волонтерів третього сектору. До третьої групи можна віднести низький рівень соціальної відповідальності в сучасних економічних, політичних умовах за відсутності вільного часу.
На заході, зокрема, в Німеччині, закони, що орієнтовані на соціальний захист і соціальне партнерство, були ініційовані більш як 100 років тому. Вони чітко окреслюють права профспілок і підприємців, встановлюють цивілізовані форми переговорного процесу і укладання договорів, порушення яких породжує відповідальність будь-якої із сторін і контролюється державою. До того ж, основна відповідальність в прояві індивідуальних можливостей, відповідно до принципу субсидіарності, покладається на самого індивідуума і передбачає підтримку лише в тих випадках, коли сили індивідуума або малої групи (маргінальні верстви, інваліди, жертви катастроф і ін.) виявляються недостатніми для забезпечення гідного існування. В Україні відповідні проекти законів знаходяться лише у стадії розробки.Ініціатива ж населення багато в чому пов'язана з такою проблемою, як наявність вільного часу. Він визначає якість життя, його використовують для освіти, навчання, підвищення кваліфікації. В Україні ж, з урахуванням високого ступеню зайнятості з метою отримання грошей на гідне існування, індивід практично не має вільного часу на самореалізацію за межами робочого місця. Наразі проблема третього сектору в Україні багато в чому визначається саме цим.
В Україні через традиційне скептичне ставлення до неурядових структур більша частина соціальних функцій централізована. Методи, що використовуються структурами неурядового сектору економіки в розвинених західних країнах, мають поки обмежені перспективи використання в нашій країні, оскільки вплив загальної економічної обстановки, наявність відповідних бюджетних обмежень, платоспроможності населення в Німеччині і США є неістотним, а в Україні вимагає обов'язкового врахування як критичних параметрів. Рівень довіри до ННО з боку урядових структур і населення залишається низьким. Разом з тим, окремі підходи можуть бути застосовані в рамках формування системи соціального партнерства в Україні.