Принципи державної служби: поняття, фактори формування та механізми реалізації

На нашу думку, слабкими сторонами другого варіанту підходу (принципи як закономірності) є:

- по-перше, відсутність переконливих доказів об’єктивної природи принципів державної служби як закономірностей, тобто таких зв’язків, що існують незалежно від суб’єктивного впливу учасників процесу і неминуче відтворюються в часі [33, c. 195] ;

- по-друге, вказівки з боку прихильників цієї парадигми про необхідність для забезпечення реалізації принципів державної служби запровадження спеціальних механізмів (правових, етичних тощо) в той час, як відомо, що дія закономірностей як об’єктивних явищ проявляється незалежно від нашої участі;

- по-третє, визначення з боку прихильників цієї парадигми великої кількості суб’єктивних факторів що визначають форму і зміст принципів державної служби (розвиток політичної культури, міжнародне законодавство, напрямки суспільних реформ тощо), що не є типовим атрибутом об’єктивних закономірностей.

Крім того, не на користь другого підходу, напевно, говорять приклади аналізу об'єктивних законів системи державної служби, де закони зовсім не ототожнюються з принципами державної служби [28]. Виходячи з вищевикладеного, автори схиляються до першої точки зору і розглядають принципи державної служби як вимоги до організації і здійснення професійної діяльності державних службовців.

Якщо розглядати принципи як вимоги, то безумовно одразу виникає питання: до чого мають висуватись ці вимоги, до яких саме відносин. Відповідно до визначеної дефініції «державної служби», вимоги мають адресуватись до організації і функціонування державної служби. Але з цього приводу в літературі наводяться також інші судження. Предметом принципів державної служби називають: «державну службу в цілому, її організацію і статус державного службовця» [24, с. 136]; «сутність державної служби, її найбільш важливі риси» [19, з 201; 32, с. 119]; модель державної служби [31; с. 5]; усі сторони діяльності державних службовців [30, с. 16; 32, c . 119].

Для ясного розуміння предмету принципів державної служби слід спиратися на системні уявлення про відносини, які виникають в процесі організації та здійснення державної служби. Такий підхід дає підстави для опису предмету принципів державної служби. Мова йде, перш за все, про дві групи відносин [18, с. 114]. По-перше, відносини між службовцями і державою в цілому, її органами (наприклад, з приводу управління державною службою, просування по службі, соціально-правового захисту службовців і т.п.). По-друге, відносини між службовцями і громадянами, суспільством у цілому, інститутами громадянського суспільства (мас-медіа, політичні організації, церква, тощо).

Вимоги-принципи можуть висуватися як до сукупності відносин у цілому, так і до окремих категорій відносин. Так, за певних умов для суспільства може стати актуальним нормативне закріплення специфічного порядку взаємин держави з інститутом церкви. Звідси інтерес до закріплення у принципах, наприклад, вимоги світського або релігійного характеру державної служби. Крім того, принципи мають давати відповідь на питання про те, яка модель державної служби обрана в умовах конкретної країни: кар'єрна, позакар’єрна чи змішана.

В умовах перегляду переліку і змісту принципів державної служби досить актуальним є питання про те, які фактори слід враховувати при визначені адекватних принципів державної служби. В літературі згадується, як мінімум, про три групи таких чинників. По-перше, зміст принципів державної служби обумовлюють принципи держави, державного управління, державного устрою. [19, с. 199; 32, с. 118; 23, с. 16–17]. По-друге, принципи державної служби формулюються відповідно до правового досвіду і рівня правової культури суспільства. [19, с. 202]. По-третє, на визначення принципів впливають політичні, соціально-економічні і культурні умови суспільства [34, c. 22]. Звичайно, традиції і пануючі тенденції адміністративної теорії, рівень правової культури авторів нормативних та наукових текстів також здійснюють вплив на зміст і форму принципів державної служби.Вітчизняна законотворча практика демонструє приклади періодичного використання різних термінів в якості принципів щодо одного і того ж предмету відносин. Так, вимога до об'єкта бути доступним для одержання громадянами інформації про нього формулюється в українському законодавстві, як мінімум, двома термінами - «принцип гласності» і «принцип відкритості». Слово «гласність» дістало широку популярність ще в СРСР у період Перебудови. Вже в незалежній Україні гласність була названа законодавчим принципом діяльності місцевих державних адміністрацій, діяльності Служби безпеки України, формування державних соціальних стандартів, тощо. У середині цього десятиліття ту ж саму вимогу автори текстів законів вже стали позначати терміном «принцип відкритості». Наприклад, у законодавстві принцип відкритості було визначено одним із ключових принципів для діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, державних закупівель, державної регуляторної політики. Застосування терміну «відкритість», ймовірно, можна вважати результатом впливу європейської правової традиції. Зазначимо, що в одному з проектів нової редакції закону «Про державну службу» до переліку принципів державної служби пропонується включити «принцип прозорості» [35]. Це вже буде третій варіант для визначення тієї ж самої вимоги.