Політика чеської республіки у сфері професіоналізації управління освітою

Так, зокрема, до цього часу існує проблема атестації й, відповідно, професійної підготовки директорів шкіл як менеджерів. Тобто керівники загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл та професійно-технічних училищ) проходять атестацію як вчителі-предметники, а не як управлінці. А у процесі підвищення кваліфікації основний акцент має бути зроблений на їх підготовку саме у галузі викладання окремих навчальних предметів, залишаючи проблеми управлінської діяльності для окремого, часто не самостійного вивчення.

Систематичних заходів з підготовки керівників вищих навчальних закладів (ректорів, проректорів, деканів, завідувачів кафедр) у галузі управлінської діяльності на сьогодні в Україні практично немає. Частіше така підготовка також є результатом самоосвітньої роботи кожного конкретного працівника, й до того ж відповідних нормативних документів, які б регулювали та вимагали б наявність професійної управлінської підготовки керівників в Україні, ще не прийнято.

Як ми зазначали вище, за останні роки певні зрушення на шляху розв’язання проблеми створення й розвитку цілісної системи професіоналізації управлінської діяльності у галузі освіти зроблені. Так, у багатьох педагогічних університетах відкриті спеціальності магістерської програми «Менеджмент освіти», у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України здійснюється підготовка та перепідготовка працівників освіти за спеціальністю «Управління навчальним закладом», розроблені та проводяться курси підвищення кваліфікації у галузі освітнього менеджменту для керівників навчальних закладів та працівників районних (міських) відділів управління освітою, практично у всіх обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти проводяться короткотермінові курси з освітнього менеджменту для директорів шкіл, відкрита нова наукова спеціальність у галузі педагогічних наук «Управління освітою», що у майбутньому надасть можливість готувати кадри вищої кваліфікації (кандидатів та докторів наук) та сприяти розвитку наукових підходів та розробці сучасних технологій ефективного управління освітою.

Разом з тим слід зауважити, що говорити про створення в Україні цілісної системи професійної підготовки управлінських кадрів для освіти ще зарано. Оскільки поки що окрім професійної підготовки керівників вищих навчальних закладів у галузі управлінської діяльності залишається невизначеним ще один важливіший сегмент цієї системи – це професійна підготовка державних службовців, які забезпечують державне управління освітою на регіональному та центральному рівнях, функціями яких, по суті, є, окрім інших, аналіз, розробка, впровадження національної освітньої політики та механізмів її реалізації.

Як показує досвід зарубіжних країн, успіх їх економічних і соціальних перетворень значною мірою залежить від національної освітньої політики, оскільки освіта підростаючих поколінь й освіта громадян упродовж життя на сьогоднішній день вже у багатьох країнах стали стратегічними пріоритетами держави.

Так, зокрема, у Чеській Республіці цілі та принципи освітньої політики втілюються за умов значних загальносуспільних змін, у стадії реалізації комплексної реформи державного управління, що включає й освітню галузь, провідним принципом якої є демократизація, яка забезпечується, передусім, процесами децентралізації та участю всіх зацікавлених сторін – держави, навчальних закладів, громадськості, окремих громадян [11].Актуальним принципом реформи є принцип професіоналізації управління. Реалізувати цей принцип стало можливим за рахунок підвищення компетентності державних службовців, а також впровадження більш ефективних систем, форм, методів і засобів управління відповідно до перспективних завдань навчальних закладів. Головні тенденції державного управління виявляються, насамперед, у реалізації принципів впровадження субсидування, участі всіх зацікавлених сторін, а також у переміщенні повноважень з центрального рівня державного управління до рівня територіальних і громадських органів самоврядування, а в галузі освіти – до подальшого посилення автономії навчальних закладів, збільшення повноважень шкільних рад тощо. Подібна тенденція впроваджується й у галузі фінансових потоків, створення, розподілу і використання грошових фондів державних бюджетів на всіх щаблях державного управління та інших підлеглих йому суб’єктів. Це вимагає створення умов особливої відповідальності й стимулювання всього державного управління та інших суб’єктів управлінського процесу, до ефективного використання фінансових ресурсів. Зазначені процеси в системі освіти супроводжуються змінами у сфері компетенції та відповідальності навчальних закладів й освітніх установ. Навчальні заклади одержали зараз значну автономію у сфері управління й вироблення своєї політики, але, окрім того, всі навчальні заклади (при нагоді об’єднання шкіл і організацій) стають відносно самостійними суб’єктами також і при вирішенні фінансово-економічних та адміністративно-управлінських завдань. Реформа державного управління та наведені вище зміни й тенденції створюють нові умови та висувають нові вимоги до управління та фінансування освітньої системи, до відбору, організації та змісту підготовки управлінських кадрів.

Реформу державного управління та пов’язану з нею децентралізацію більшість працівників освіти в Чехії сприймала швидше як процес, що міг спричинити нестабільність в політичному, правовому, економічному та соціальному середовищі. Проте, нова ситуація несла в собі не один тільки ризик, а й новий шанс – створити можливості для використання децентралізації з метою активізації представницьких органів і соціальних партнерів на всіх рівнях й залучення їх до активної участі у послідовному розв’язанні нагальних проблем управління і фінансування навчальних закладів, що сприяло б підвищенню ефективності та якості всієї системи освіти.