Політика чеської республіки у сфері професіоналізації управління освітою

Вивчення досвіду освітніх реформ Чеської республіки як члена Європейського Союзу є надзвичайно важливим для України, оскільки проблеми відповідних трансформацій в освіті та системі державного управління освітою в Україні у зв’язку з входженням до європейського освітнього простору потребують якісно нових підходів до їх вирішення.

У цьому розумінні досвід пострадянських країн і, зокрема, Чеської республіки має надзвичайну цінність, його висвітлення, узагальнення та осмислення відкриває можливості творення сучасної освітньої політики з урахуванням переваг та недоліків, а також шляхів їх подолання, які вже пройдені у європейських країнах. Цей досвід є суттєвим для України ще й тому, що проблеми ефективності державного управління освітою, а саме підготовки менеджерів освіти на сучасному етапі демократичних перетворень в Україні, викликають особливу увагу як у керівників освіти, так й у споживачів освітніх послуг – учнів, студентів, їх батьків – усіх, хто вчиться та навчає.

Різні аспекти з проблем освітньої політики та державного управління освітою розглядаються останнім часом такими вітчизняними дослідниками, як В. І. Луговий, Н. Г Протасова, Л. М. Ващенко, Д. Прасол, Г. Опанасюк, Г. Єльникова, Т. М. Сорочан, Л. І. Даниленко, В.В. Олійник.

Окреме місце у вивченні даної проблеми займають періодичні видання. Публікації Мережі інститутів та шкіл державного управління країн Центральної та Східної Європи (The Network of Institutes and Schools of Public Administrations in Central and Eastern Europe - NISPAcee) та документи Програми SIGMA (Support for Improvement and Management in General and Eastern European Countries) дали можливість ознайомитися із аналізом освітньої політики, реформами у сфері державного управління, адміністративною реформою, державною політикою в країнах Центральної та Східної Європи.

Значний інтерес до вивчення зарубіжного досвіду країн Центральної та Східної Європи зумовлений тим, що Україна, як і цей блок країни, належать до посткомуністичних країн, що зазнали довгострокового панування комуністичної системи. «Управлінці не мали навичок та інформаційних ресурсів, потрібних для участі у виробленні політики в новому світлі ринкової демократії як в Україні, так і в Чехії» [8].

Враховуючи актуальність для України проблеми створення сучасної, дієвої та цілісної системи підготовки фахівців у галузі управління освітою, слід зазначити, що нині у педагогічних дослідженнях та дослідженнях у галузі науки «Державне управління» не існує комплексного теоретичного обґрунтування моделі такої системи, шляхів, методів та умов її реалізації, особливо враховуючи реалії практики вітчизняної системи управління освітою та досвід зарубіжних країн, які з успіхом пройшли шлях реформування й здійснюють подальші кроки у напрямку формування єдиного європейського та світового освітнього простору.

Важливо підкреслити, що одним із суттєвих завдань України у зазначеному контексті є підвищення професійної спроможності управлінських кадрів сфери освіти забезпечувати реалізацію розпочатих реформ, що спрямовані на підвищення (відповідно до світових і європейських стандартів) рівня доступності та якості освітніх послуг, які надаються громадянам національною системою освіти.

І тому метою даної статті є комплексне висвітлення досвіду Чеської республіки з формування освітньої політики, спрямованої на суттєві перетворення в галузі освіти відповідно до вимог європейської освітньої спільноти, та проблем підготовки професійних управлінців (менеджерів) усіх рівнів управління освітою, здатних на високому професійному рівні вирішувати питання аналізу, планування та реалізації сучасної освітньої політики на рівні держави, регіону та конкретного навчального закладу.

Освітня система є однією з найважливіших інтегруючих сил суспільства. Проте загальновідомо, що жодна система не може повноцінно функціонувати, а тим більше розвиватися без дієвого управління нею. Управління виступає не тільки звичайним атрибутом системи, а є її визначальною ознакою та одночасно необхідною умовою, що відображує специфіку діяльності суб’єктів управління та особливості управлінського процесу. Як стверджує відомий американський вчений Сеймур Сарасон у книзі «Політичне лідерство і можливі невдачі в реформуванні освіти», «… учні, вчителі, клас – видимі, відчутні, за ними можна безпосередньо спостерігати, а от системи – ні, їх потрібно концептуалізувати, а їхні частини та зв’язки між ними треба побачити і зрозуміти» [3]. І дуже важливо, щоб люди, які здійснюють управління освітою були здатними це зробити.Аналізуючи практику сучасного управління освітою, стає очевидним, що нашим закладам освіти досить часто бракує грамотного менеджменту, прагнення здобувати нові знання, уміння реагувати на інформацію та зміни. І мова йде не тільки про управлінську діяльність керівника окремого навчального закладу (директора школи, професійно-технічного училища, ректора вищого навчального закладу та ін.), у полі зору сучасних науковців і практиків мають знаходитися управлінці районних, міських, регіональних і загальнодержавних органів управління освітою.

За останні роки в Україні був зроблений певний прорив у напрямку популяризації знань з освітнього менеджменту. У результаті цього значно підвищився інтерес науковців і практиків до наукового обґрунтування та технологічного супроводу впровадження різноманітних моделей управління навчальними закладами й досить гостро постала проблема спеціальної підготовки керівників навчальних закладів до використання інноваційних методів управлінської діяльності (особливо слід відзначити роботи таких українських науковців, як Л. Даниленко, Г. Єльникова, Л. Карамушка, В. Олійник, Т. Сорочан, та ін.). Разом з тим, поширення інтересу педагогічної спільноти до питань освітнього менеджменту підняло й низку невирішених проблем організаційного, змістового, методичного та нормативно-правового забезпечення професійної підготовки управлінців, які працюють в освітній сфері.