Повсюдність місцевого самоврядування – нереалізований принцип місцевої демократії в українському законодавстві
- на рівні громад уже існуватиме реальне сильне, тобто захищене державою місцеве самоврядування. Утворення дієздатних громад і забезпечення їх спроможності як у компетенційному, так і у фінансовому плані. Тобто чітке окреслення їх повноважень, куди ніхто не має права втручатися, окрім як в спосіб, встановлений Конституцією і законами. Забезпечення їм джерел ресурсів для здійснення цих повноважень і землі у тому числі.
- буде запроваджено чіткий і жорсткий розподіл, розмежування між місцевим і регіональним самоврядуванням, між регіональним самоврядуванням і органами державної влади;
- коли будуть створені чіткі правові і суспільно-політичні гарантії від переростання регіонального самоврядування у політичний сепаратизм» [5, С.52-53]. Тут варто пригадати Францію, яка лише через 200 років після ліквідації областей і подрібнення провінції як джерела сепаратизму відновлює самоврядні регіони, які приблизно відтворюють уже забуті історичні провінції. Адже у Франції сьогодні вже є французи, які забули про такі ідентичності, як бретонець, пікардієць чи провансалець. В Росії сьогодні не менша загроза сепаратизму, але ж держава підтримує і законодавчо забезпечує розвиток місцевого самоврядування, одночасно зміцнюючи вертикаль виконавчої влади на рівні регіонів.
Хоча нині Конституція України певним чином сприяє укрупненню і дієздатності місцевих територіальних громад, передбачаючи можливість об’єднання декількох населених пунктів, але виключно лише сільських громад. Це, на нашу думку, не є прогресивною нормою. Виникає колізія, що два села можуть об’єднатися в громаду, а села і селища чи міста і села – уже ні. Практика вимагає іншого. Є специфічні регіони, наприклад Велика Ялта, Алушта, Львів, Донецьк, Харків та ін. Закон повинен дозволити людям об’єднуватися так, як це вигідно для їх громад і як вони вирішать. Так зміна норми Конституції надасть можливість відмовитись від так званих «матрьошок», коли до складу однієї базової ради входить інша. Наприклад: є унікальне місто Севастополь, до його складу входить район, а в цей район входить місто Інкерман, селище Кача, понад 30 сіл. Другий приклад «матрьошки»: Львів – Винники, Брюховичі [4].
Ключовою проблемою нинішнього розвитку місцевого самоврядування є обов’язкове запровадження принципу його повсюдності. Вся територія України всуціль розділена між областями, районами, містами обласного значення і там немає білих плям. Коли візьмемо карту району, тієї адміністративно-територіальної одиниці, яка найближча до людей, то більшість землі не належить до відома місцевого самоврядування, фактично нічия, хоча нею і розпоряджаються районні адміністрації. Тому сутністю і серцевиною територіальної реформи, запропонованих змін до Конституції ще є те, що вся земля, до останньої сотки українського чорнозему має бути віддана у юрисдикцію територіальної громади. Отримавши землю, громади отримають матеріальну основу своєї діяльності, буде реальним принцип субсидіарності, тобто земля за межами населених пунктів повинна бути передана місцевим громадам. Такий крок суттєво вдосконалить правові норми, які дозволяють суттєво підвищити доходи місцевого самоврядування від використання земель шляхом забезпечення більшої прозорості і ефективності їх використання як головного багатства країни. В сучасній Європі в структурі доходів місцевого самоврядування податок на землю становить до 60%, а в Японії – до 70%. У 1912 році в структурі доходної частини бюджетів земств України збори із земель та лісів складали 45%, а в сучасній Україні – тільки 12%, навіть у Києві – всього 15%. Щоб накопичити грошові ресурси для розвитку місцевого самоврядування та реформування адміністративно-територіального устрою можливо потрібно використати процес розмежування земель державної та комунальної власності [5, С.341]. Один з шляхів – одночасне передання в комунальну власність всіх земель населених пунктів одночасно зобов’язавши місцеві ради за заявками державних закладів та підприємств надавати їм у власність, а краще в оренду необхідні земельні ділянки.Необхідно врешті запровадити податок на нерухомість, оподаткування за прогресивною шкалою земельних ділянок, які надані у власність, або в оренду і не використовуються протягом значного часу за цільовим призначенням.
Досвід Франції, можна використати для українських реалій. Процес децентралізації там лише завершується і триває вже понад 25 років. Реформа проводилась з метою унеможливити опіку однієї громади над іншою, для підтримання структурних одиниць, які існували на місцевому рівні, особливо – фінансова компетенція передачі владних повноважень. З 1981 року відбулося п’ять таких головних змін. Опіка, яка здійснювалася префектом (префект – це представник державної влади) зникла. Потім генеральна рада сама обирала виконавчу владу і голову регіональної влади. Регіон став територіальною одиницею, були створені регіональні ради, куди обиралися представники громад регіону. Держава передала цілу низку повноважень на три рівні: громади, департаменту, регіону. Фінансова допомога, яка надавалася державою місцевим громадам, набула форми дотації, але у зв’язку з першою хвилею децентралізації виникло ряд проблем:
- неузгодженість між державою і громадами, тому що недостатньо було передано коштів на здійснення місцевої автономії, не було здійснено перерозподіл коштів;