Повсюдність місцевого самоврядування – нереалізований принцип місцевої демократії в українському законодавстві
Дослідження методів розв’язання сучасних проблем організації місцевого самоврядування нині має бути в центрі наукових досліджень, забезпечувати теоретичні засади стратегії державного будівництва, тому що якраз рівень місцевої демократії є ознакою цивілізаційного поступу країни.
Але доцільно зазначити, що серед вчених та практиків галузі місцевого самоврядування, зважаючи на низку різних теорій і бачень розвитку місцевої демократії в Україні, думка про необхідність продовження реформи публічної влади та її складової – місцевого самоврядування давно перезріла. Таку точку зору відстоюють В.Бабаєв, В.Бакуменко, О.Батанов, Р.Безсмертний, В.Кампо, Ю.Ключковський, В.Кравченко, В.Куйбіда, Ю. Куц, М.Пітцик, М.Пухтинський, В.Рубцов, В.Нудельман, В.Удовиченко та багато ін. У тому числі особливу увагу теорії місцевого самоврядування приділяє Фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні, М.Пухтинський, О.Власенко. Проте в їх дослідженнях лише наголошується на важливості використання цього принципу, не досліджується сама його суть і зміст, механізми та досвід його реалізації в інших країнах. Автор ставить за мету виявити особливості дії принципу повсюдності місцевого самоврядування в європейських країнах у тому числі законодавче закріплення та дослідити механізми його реалізації, суть і зміст.
Серед існуючих стратегій розвитку місцевої влади найбільшу симпатію серед науковців, представників органів місцевого самоврядування, політиків має пропозиція щодо «переходу від існуючої консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої воно, по суті, здійснюється лише на рівні територіальних громад, а на рівні районів та областей носить фактично символічний характер, до повноцінної системи місцевого самоврядування на усіх рівнях організації суспільства. Впровадження в Україні відомого світовій муніціпальній практиці принципу повсюдності місцевого самоврядування створило б правові умови для активізації життєдіяльності територіальних громад, встановило чіткі територіальні межі їх муніципальної діяльності, сприяло б децентралізації публічної влади, розмежуванню функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розширенню самостійності і відповідальності територіальних громад у вирішенні завдань життєзабезпечення й розвитку територій, міст, селищ та інших населених пунктів з урахуванням місцевої специфіки, соціально-економічних особливостей, культурно-історичних традицій громад і регіонів [1, С.237]. У тому числі й надання районним та обласним радам права на утворення виконавчих комітетів перетворило б ці органи на дієздатні суб’єкти місцевого самоврядування які змогли б повноцінно представляти спільні інтереси місцевих територіальних громад. Тобто ми говоримо про необхідність наповнити місцеве самоврядування реальним змістом, забезпечити його повсюдність і повноправність. Воно має здійснюватися не лише в населених пунктах, а й поширюватися на територіях навколо них. Громади мають межувати одна з однією.
В розділі 3 «Основні принципи місцевого самоврядування» проекту Закону України «Про самоврядування територіальної громади», опрацьованого Фондом сприяння місцевому самоврядуванню України, пропонується запровадити принцип повсюдності, що визначає здійснення місцевого самоврядування на всій території України. Існування території, на яку не поширюється юрисдикція жодної територіальної громади, допускається як виняток у випадках передбачених законами України [5, С.666-667].
Ми відстаємо у впровадженні муніципального принципу повсюдності від багатьох країн. Наприклад, Росія має більший доробок як у розвитку місцевої демократії так і в її забезпеченні законодавчою базою. У 2003 році Державною Думою було прийнято Федеральний закон «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування у Російській Федерації» № 131–ФЗ. У главі 2 «Принципи територіальної організації місцевого самоврядування» детально описується структура місцевого самоврядування про яку нині в Україні лише говорять, механізм дії принципу повсюдності місцевого самоврядування (переклад автора.): «Місцеве самоврядування здійснюється на всій території Російської Федерації в міських, сільських поселеннях, муніципальних районах, міських округах і на внутрішньоміських територіях міст федерального значення». А ст.11 чітко виписує межі населених пунктів: до склад території населених пунктів включають землі населених пунктів, що склалися історично, землі загального користування, що до них прилягають, території традиційного природокористування населення відповідного поселення, рекреаційні землі, землі для развитку поселення. До складу території поселення входять землі незалежно від форм власності та цільового призначення. Тобто росіяни вже чотири роки як вирішили питання власності земель поблизу населених пунктів, які нині працюють на наповнення місцевої казни [2].Цікавим є досвід у сфері створення нової сітки адміністративно – територіального устрою, що теж побудована на принципі повсюдності. Сьогодні в Україні йде дискусія з приводу нової базової одиниці АТУ, яку ще повинні утворити, а в нашого північного сусіда вони вже створені й успішно працюють. Такими є поселення: міські та сільські.[2].
На думку відомого фахівця в галузі державного будівництва
Ю. Ключковського: «Регіональне самоврядування у нинішній Конституції України не передбачається. Немає ніяких сумнівів, що процес децентралізації в країні, що будує демократичний лад, річ надзвичайно важлива, але її ступінь, форми повинні визначатися сучасними конкретними суспільно – політичними умовами в державі. Регіональне самоврядування виконуватиме свої функції у відповідності до потреб формування української державності коли будуть дотримані такі вимоги до роботи органів регіонального управління: