Основні напрямки формування механізмів надання управлінських послуг органами влади

Оскільки доведено, що зворотній зв’язок є важливою ланкою системи надання управлінських послуг [26], то можна припустити, що прояви взаємовідносин при наданні управлінських послуг можуть мати аналогічну природу. Визначальність такого зв’язку простежується в обґрунтованому авторському визначенні поняття: «управлінська послуга – це передбачена законодавством частина управлінської діяльності посадових осіб органів влади, яка спрямована на задоволення потреб користувачів в управлінні та здійснюється на основі застосування системи управління якістю в органах влади» [26, с. 3]. Це тлумачення дає можливість зобразити систему надання управлінських послуг у вигляді логічного ряду п’яти послідовностей: вираження потреби в наданні послуг – вироблення послуг – надання послуг – отримання послуг – оцінювання якості послуг. Застосуванням такого підходу визначається певна відмінність між поняттями, які застосовуються на означення послуг, що надаються органами влади: державні, адміністративні, громадські, публічні тощо. Акцентування уваги на тому, що наданню послуг як можливості пропозицій, що мають іти від органу влади, передує їх вироблення, а лише потім отримання свідчить, що цей процес є багаторівневим.

Так, наприклад, вироблення послуг закономірно тісно пов’язане з тими, хто їх виробляє. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» від 1 грудня 2005 року визначає виробника, як суб’єкта господарювання, який виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару на замовлення, що передається із супровідними документами споживачеві [16, с. 11]. Отримання послуг є доконаним актом, що формується за потребою, рамки якої визначаються тими, хто замовляє вироблення і буде користуватися послугами. Цей аспект може бути свідченням того, що взаємовідносини у сфері надання управлінських послуг виходять із взаємовідносин у державному управлінні, але необхідно встановити в якій мірі зберігається владна субординація чи рівень несубординаційності у системі «суб’єкти управлінських послуг – об’єкт управлінських послуг»?Цей ракурс постановки питання орієнтує на способи визначення об’єкта та суб’єктів надання управлінських послуг, адже суб’єкти та об’єкт є складовими системи управління. Формування понять «суб’єкт послуг», «об’єкт послуг», «суб’єкт управлінських послуг», «об’єкт управлінських послуг», «взаємодія суб’єктів управлінських послуг» здійснено автором на основі визначень у сферах права, державного управління та діяльності, які обґрунтували В. Б. Авер’янов, М. Д. Лесечко, А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський та інші [5, 7, 12, 21]. Ці дослідники визначають об’єкт управління, як людину, колектив або об’єднання людей, суспільство в цілому; суб’єкт управління – як систему органів державного управління, які організовані для виконання цілей (завдань) державного управління відповідно до їх правового статусу та системи правових норм, що регламентують процес реалізації вказаними органами свого функціонального призначення.

Але якщо розглядати суб’єкт та об’єкт з позицій діяльності, то М. Д. Лесечко, А. О. Чемерис та Р. М. Рудніцька визначають суб’єкти діяльності як будь-які фізичні чи юридичні особи, які дотичні до вирішення проблеми [21, c. 221]. Проблемним питанням у даному випадку є надання послуг органами влади. Якщо послуга визначається як вид діяльності, який задовольняє певну людську потребу [17], то можна допустити, що об’єкти діяльності – це також будь-які фізичні чи юридичні особи, які дотичні до вирішення проблеми. Визначення «суб’єкт-об’єкт» діяльності, яке обґрунтовують М. Д. Лесечко та інші й «суб’єкт-об’єкт» управління, яке обґрунтовують А. Ф. Мельник та інші є доказом умовності розмежування понять суб’єкт та об’єкт, оскільки для системи державного управління характерна органічна єдність суб’єктів і об’єктів управління, їх переплетіння, відносність, обмін ролями [5, с. 43].

У контексті сказаного постає питання про певну умовність у системі надання управлінських послуг. Якщо взяти за основу висловлену вище тезу про суть об’єкта управлінських відносин (тобто забезпечення, створення організаційних умов), то можна припустити, що об’єктом надання управлінських послуг і є власне управлінська послуга, оскільки вироблення та її надання створює умови та забезпечує задоволення потреб громадян в управлінні

Що стосується поняття суб’єкт управлінських послуг, то його обґрунтування можна побудувати на основі наступного. Як зазначено вище, суб’єктами послуг вважаються фізичні та юридичні особи, які взаємодіють між собою для забезпечення особистих потреб та державних інтересів. Це визначення допускає, що основною ланкою управлінських відносин, без якої вони не можуть існувати, є особа, яка виступає одночасно в ролі керуючого та керованого суб’єкта, оскільки людина завжди відіграє головну, визначальну роль; через неї персоніфікуються державно-управлінські відносини [4, с. 257]. Тому для формування поняття «суб’єкт управлінських послуг» за основу візьмемо точку зору Інституту конкурентного суспільства, яка визнає суб’єктами адміністративної послуги уповноважений орган і зацікавлену особу [23]. Стосовно уповноваженого органу, то йде мова про те, що адміністративну послугу може надавати орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який має власні або делеговані повноваження на підставі відповідного законодавчого акта. Адміністративні послуги не можуть надаватися на засадах цивільно-правових відносин, тому що істотні умови адміністративних послуг не регулюються договором, оскільки ці послуги є неконкурентними та односторонніми. Органи державної влади мають виконувати свої функції самостійно. З боку зацікавленої особи визначальним у цій точці зору є те, що адміністративна послуга надається за ініціативою фізичної або юридичної особи (або її представника), яка має визначене законодавством право на відповідну послугу. Таким чином, поняття «суб’єкти послуг» та «суб’єкти адміністративної послуги» можуть становити основу для формування поняття «суб’єкти управлінських послуг».Але, оскільки, при наданні управлінських послуг управлінська практика мусить враховувати підходи для задоволення потреб в управлінні, то ми визначаємо суб’єкт, на який спрямовуються управлінські послуги, як користувача чи одержувача управлінських послуг. Ними є громадяни держави, юридичні особи, які звертаються в ті чи інші органи влади щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних, особистих прав, законних інтересів та зі скаргами про їх порушення тощо. Застосування саме поняття «користувач» Ю. П. Шаровим визначається тим, що «… споживачі державних і приватних послуг – це не одне і те ж саме. У перших не завжди є вибір, часто вони виступають у ролі полонених і є швидше користувачами, аніж споживачами…» [29, с. 293]. В. К. Євдокименко та Л. О. Мусурівська застосовують поняття «продуценти» та «споживачі». Ці дослідники встановлюють залежність кількості рівнів влади щодо відповідності кількості класів суспільних товарів і послуг із різними рівнями вигод, які об’єктивно здатні виражати спільні інтереси продуцентів і споживачів послуг [14, с. 25]. Окремі джерела послуговуються поняттям «надавачі послуг», але ми вважаємо його недоцільним, оскільки творення такого терміну не відповідає правилам українського словотвору. Пошук окремого місткого, але короткого терміну на позначення таких дій органів влади можна звести до застосування поняття «виробник управлінських послуг», тобто той, що виробляє управлінські послуги. Суб’єкт, який виробляє та надає послуги – це конкретні посадові особи, які діють від імені органів влади. Одержувач же, за версією автора дослідження, визначається зазначеним вище одним з рівнів процесу надання управлінських послуг – отримання послуг.