Комунікативний вплив: до постановки проблеми

У цьому аспекті актуальним напрямком мовознавства вважають прагмалінгвістику, пов’язану з виділеною Ч.Моррісом відповідною сферою міжзнакових відношень. Про «прагматику людської мови» говорить і Г.Клаус, маючи на увазі «психологічний та соціологічний аспекти застосування мовних знаків» [10, с. 45], у межах яких досліджують «теоретико-пізнавальний бік впливу слів та речень на людину» [10, с. 23]. Очевидно, що лінгвістична прагматика переважно скерована на зовнішній аналіз мовних знаків і, на думку Р.С.Карнапа, не може обмежуватись людською мовою, тому природно, що до області її аналізу залучено й інші знакові системи, які аналізують в їхньому відношенні до інтерпретатора [9, с. 81]. Крім того, Б.Ф.Поршнев зазначив, що «за своїм станом, як складова частина семіотики, що має досить формалізований характер, вона (лінгвістична прагматика - Т.К.) приречена займатися лише зовнішнім описом впливу мовленнєвих знаків на дії людей, не зачіпаючи психічних, тим більше фізіологічних механізмів цього впливу, а отже, обмежуючись систематикою» [16, с. 193], де долання такого стану речей пов’язане «зі зверненням до людського фактору, з уведенням до лінгвістичного розгляду, до його парадигми мовної особистості як рівноправного об’єкта вивчення, як такої концептуальної позиції, що дає змогу інтегрувати розпорошені й відносно самостійні властивості мови» [8, с. 21]. Отже, наголошено на поєднанні формалізованої фіксації відповідних мовних потенцій із динамікою психоемоційних факторів особистості / соціуму, необхідних для глибинного усвідомлення справжньої природи сугестивних властивостей мови.

За твердженнями багатьох учених, комунікативна сутність людини полягає в коригуванні поведінкових комплексів іншої особи, у здійсненні впливу на співрозмовника (О.О.Леонтьєв, Б.Ф.Поршнев, І.Ю.Черепанова), що відзначив і Р.Барт: «Мовна діяльність подібна до законодавчої діяльності, а мова є її кодом. Ми не помічаємо влади, що криється в мові...Говорити чи тим більше розмірковувати взагалі не позначає вступати в комунікативний акт...; це позначає підкоряти собі слухача» [2].

Ж.Вандрієс у цьому ж аспекті наполягає, що «людина розмовляє не тільки для того, щоб висловити свою думку. Людина розмовляє також, щоб вплинути на інших...» [4, с. 147]. На буденному рівні такий вплив відбувається найчастіше неусвідомлено і здебільшого ґґрунтується на егоцентричних умотивуваннях комунікаторів. Його ефективність зумовлена почасти інтуїтивними здібностями мовців і спрямована на досягнення, так би мовити, міні-ефекту від спілкування. Інша річ, коли впливові елементи мови використані свідомо, заплановано, що характерне для прикладних аспектів мовного спілкування, як-от, реклама, політичне мовлення, психологічна корекція тощо. У такому разі на перший план висувається необхідність дотримання етичних, моральних норм поведінки того, хто усвідомлено використовує сугестивні потенції мови. Особливої актуальності набуває категорія духовності та моральності людини – носія мови, де духовність є родовим способом існування людини, моральність же – її вираженням у матеріальному світі. Сутність особистості і виявляється у взаємовідносинах з іншими людьми, але моральність є притаманною не будь-якому спілкуванню, а лише такому, яке скероване на коректне, поважне ставлення до іншої людини, що корелює з головним постулатом риторики, «згідно з яким з промовою можна звертатися тільки до тих людей, до яких ставишся доброзичливо» [7, с. 11].Таке ставлення до Іншого взагалі передбачає вихід за межі наявної ситуації і позначає усвідомлення людиною безкінечної природи власного «я» та «я» Іншого [див. праці Е.Левінаса, П.Рікера]. За С.Л.Рубінштейном, етика, включена в онтологію людського буття, є вираженням включення моральності в життя. Спілкування тоді тлумачать не у вузькому соціально-психологічному, а в онтологічному плані, як основу буття людини в світовому континуумі, що відповідає внутрішній співпричетності між самими об’єктивними дійсностями суб’єктів. Таке пояснення комунікативного феномену властиве й парадигмі нейролінгвістичного програмування (НЛП), де проголошено, що будь-яке спілкування «я» та «ти» спричиняє утворення нової реальності, яка поширює особистісні можливості за умови існування в площині суб’єктивності діалогічного світу.

Процес діалогічного відношення зберігає в недоторканості окремішність суб’єкта, і «внесок» кожного з них породжує певне «прирощення» обопільного сенсу, адекватне розуміння якого і можливе через застосування відповідних технік НЛП. Саме в такий спосіб у НЛП пояснені та оприлюднені результати досліджень у галузі впливових ефектів мовлення. Відзначимо, що ставлення до свідомого використання сугестивних потенцій мови майже завжди є знегативованим, оскільки в такому разі визнається факт втручання в зону особистісної психоструктури, хоч результати подібних розробок з успіхом використовують у різноманітних галузях людської діяльності (наприклад, метод семантичної психокорекції в медицині). Завідувач лабораторії психокорекції Московської медицинської академії І.Смирнов, розповідаючи про наукове підґрунтя методу, заснованого на поєднанні вербалізованих психотехнік та комп’ютерного психомоделювання, визнає високий ступінь його функціональності попри той факт, що відбувається безпосередній вплив на свідомість, а радше, на підсвідомість адресата [14].

У сучасних дослідженнях, присвячених впливовим ефектам засобів масової інформації, також наголошено на важливості вивчення цього феномену. Вітчизняні наукові розвідки досить рідко орієнтуються на аналіз зазначеної тематики, оскільки явище маніпулювання свідомістю належить до найделікатнішої сфери психологічного буття людини і, як зазначає Є.М.Волков, «природні теоретичні та практичні труднощі в розмежуванні «прийнятного» та «неприйнятного» рівнів духовно-психологічного впливу на особистість пов’язані... зі складністю встановлення конкретних критеріїв, але ж попри все, це не може слугувати причиною відмови від визнання реального існування проблеми» [5]. Питанням впливу присвячено багато робіт у різних галузях знання, здебільшого – в царині психології, де останнім часом стає актуальним напрямок психологічних експертиз дискурсів, метою яких є виявлення психогенних моментів, орієнтованих на досягнення запрограмованого психологічного стану.