Комунікативний вплив: до постановки проблеми

Соціальна й політична активованість практично всіх прошарків сучасного суспільства загострює проблему комунікативної майстерності державних управлінців як через необхідність дотримання толерантних і дієвих моделей спілкування з представниками будь-яких громадських, політичних, гендерних та інших кіл, так і з огляду на вміння ідентифікувати і здійснювати коректний комунікативний вплив, домінувальну роль якого на сьогодні визнає переважна більшість закордонних та вітчизняних дослідників. Проте в Україні наявні із зазначеної проблеми студії мають фрагментарний і суто теоретичний характер, що, звичайно, зумовлює максимальну своєчасність відповідних розробок, насамперед – креативних і професійно зорієнтованих, у межах яких ураховано фахову специфіку.

Наведене визначає мету пропонованої статті, що полягає у з’ясуванні феномену впливу, його глибинної природи, в узагальненому огляді низки сучасних наукових парадигм, які опікуються цією проблемою, що, у свою чергу, уможливить подальше розроблення проблеми комунікативного впливу із залученням новітніх досягнень і, сподіваємось, прислужиться вдосконаленню такої вагомої сфери, як державне управління. В.Корнієнко з цього приводу зазначає, що «кар'єра політика... насправді сьогодні не залежить від обов'язкового виконання програми, запропонованої ним у ході передвиборної боротьби. Вона залежить від використовуваної ним техніки інформації, дискусій з опонентами, навіювання, від його здатності викликати довіру у виборців» [12], що і пропонують зазначені нами наукові напрями. В умовах сучасної демократії боротьба за владу – це передусім вплив на виборців, навіювання тези про правильність тієї чи іншої позиції, це маніпулювання свідомістю, що, за визначенням Є.Л.Доценка, є видом «психологічного впливу, виконання якого призводить до прихованого виникнення в іншої людини намірів, які не збігаються з наявними бажаннями» [6, с. 59].

Ж.-Ф.Ліотар, наголошуючи на ролі мови в загальній когнітивній еволюції людства, писав, що «прийдешнє суспільство співвідносне не стільки з ньютонівською антропологією (як-от, структуралізм чи теорія систем), скільки з прагматикою мовних часток» [13, с. 4], і тим самим виокремив впливову функцію мови як її комунікативну домінанту. На сучасному етапі питання про кількість та пріоритетність функцій мови вирішують по-різному – від тверджень про її монофункціональність (пріоритет комунікативної функції) до спеціалізації майже на тридцяти її актуальних аспектах.

На думку В. Штелінґа, функції мають відбивати суттєві характеристики мови [20, с. 27], серед яких найважливішою вчений визнає впливову функцію, що і відбито в укладеній ним функціональній моделі мовленнєвого повідомлення. На думку дослідника, у мові співіснують моделі двох цілеспрямованих, динамічних висловлень, які корелюють з мовленнєвими сферами безпосередньої скерованості на адресата (волевиявлення мовця, установлення контактів, інші форми соціального етикету та ін.) та сферою опосередкованого (через третю особу) повідомлення комусь про щось, де суб’єктивне й об’єктивне виражені окремо. Для сфери безпосереднього волевиявлення характерне суб’єктивоване транспонування пріоритетів, опосередкований же характер висловлення поєднує об’єктивну інформацію та її суб’єктивну інтерпретацію, що узгоджено з результатами нейрофізіологічних досліджень, у межах яких виявлено функціональну асиметрію головного мозку людини, різну орієнтацію на сприйняття раціональної та емоційної інформації тощо. Це підтверджує, що кожний з нас є «подвійною» людиною, яка суміщує в собі діаметральні протилежності – раціональне та ірраціональне, що є єдиними і, водночас, взаємовиключними початками людського єства [там само].

Такої ж думки дотримується, зокрема, Б.Ф.Поршнев, який, наголошуючи на пріоритеті волюнтативної функції мови, зауважив: «Друга сигнальна система народилась як система змушування між індивідами» [16, с. 422], і це дає змогу припускати, що її підґрунтям є «не обмін інформацією, тобто, не повідомлення чогось від одного до іншого, а особливий рід впливу одного індивіда на дії іншого...» [16, с. 408]. Ураховуючи досягнення сучасної нейрофізіології, психології, фізики, «слід визнати наявність сугестивної (волюнтативної) функції мови як одної з провідних (базових), бо навіть збирання інформації відбувається з метою оптимального керування людиною, спільнотою людей чи обставинами» [18, с. 32]. Явище ж сугестивності «має здатність створювати глибинний зміст, що перебуває в складних відношеннях із семантикою слова» [17, с. 29], надаючи латентного поштовху до психосемантичних зрушень у когнітивно-емоційних площинах реципієнтів. Додамо, що впливові феномени можуть бути пояснені і з езотерико-еніологічних позицій, які, на нашу думку, містять вельми цікаву й важливу інформацію, корисну для загального усвідомлення людського буття і сконцентровану на наявності інформаційно-енергетичних полів, аналізі торсіонних явищ тощо [19].Відзначимо, що закладання основ сугестії пов’язують із концепцією Б.Ф.Поршнева – знаного теоретика, який мислив у межах «сигнальних систем» акад. І.Павлова, пояснюючи саме із взаємодією першої та другої сигнальних систем особливості людської взаємодії. Перший, визначальний момент такого «поєдання» реалізується в «інтердикції», за посередництвом якої одна особа «вимикає» функціонування першої сигнальної системи другої особи в такий спосіб, що остання вже не є «організмом-у-середовищі», а переходить до стану «комунікативного приймання». Прискорюючи дію інтердикційної та контрдикційної спіралі за гегелівською схемою тріади й передбачаючи можливість інтеріоризації однією особою всієї ситуації на кожному етапі відповідного розгортання, учений і фіксує сугестію, яку проголошує визначальним феноменом другої сигнальної системи, оскільки мовлення містить властиві тільки людству соціальні відношення, суть яких полягає в соціальному керуванні, впливові людських осіб одна на одну в процесі соціального буття. Специфіку ж соціального буття людини визначають її інтеріоризаційні можливості: людина «вбирає» в себе соціальні стосунки і стає не тільки їхнім об’єктом, а й суб’єктом. За Б.Ф.Поршневим, сугестія полягає в тому, що один організм починає керувати поведінкою іншого, який при цьому поводиться не відповідно до принципів першої сигнальної системи, а відповідно до вимог іншого. У цьому дослідник і вбачає основу і сутність «другої сигнальної системи» – мови.