Добровільна форма соціального страхування: питання правового регулювання

Ця позиція має об’єктивні підстави для існування. Особисте цивільне страхування в науковій літературі та в законодавстві розглядають як додаткову до державної форму соціального забезпечення: об’єктом обов’язкового державного особистого страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю конкретної особи [8].

Особисте страхування можна розділити на ризикове та накопичувальне (заощадне). Умови договору ризикового виду особистого страхування передбачають страхову виплату тільки в разі настання страхового випадку, що властиво для соціального страхування. Страхові виплати за договорами особистого страхування можуть надаватися на періодичній основі.

Майбутнє запровадження в рамках обов’язкового державного пенсійного страхування часткової капіталізації обов’язкових страхових внесків на персоніфікованих рахунках застрахованих осіб свідчить про можливе застосування в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування механізмів накопичування. Саме з цього моменту, на нашу думку, цивільні норми, що регулюють відносини щодо страхування, мають в субсидіарному порядку доповнюватися нормами права соціального забезпечення в частині забезпечення гарантій. Звісно, накопичувальні схеми за своєю технологією є особистим страхуванням, яке пов’язане з моментом виходу на пенсію, але як складовий елемент пенсійної системи вони повинні враховувати державні гарантії та відповідні принципи соціального захисту. Таке комплексне правове регулювання дозволить забезпечити ефективну діяльність Накопичувального фонду та рівень пенсійного забезпечення.

Зазначимо, що вказані методи особистого страхування будуть застосовуватися в рамках обов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Довгий час в науковій літературі обговорювалось питання поступового переходу до накопичувальної пенсійної системи, що виключає солідарний принцип. Така позиція не отримала підтримки законодавця. В Україні запроваджено трирівневу систему пенсійного забезпечення. Система соціального забезпечення, зокрема пенсійна, що виключає будь-яку солідарність, повертає нас на початок формування соціального захисту в його сучасному розумінні.

Повертаючись до питання порівняння добровільного соціального страхування та добровільного особистого страхування, здійснити його за умов сучасного стану законодавства видається можливим тільки на підставі Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [9]. Цей нормативно-правовий акт має комплексний характер. Здійснення правового регулювання недержавного пенсійного забезпечення окремим законом підтверджує факт існування деяких особливостей (відмінностей) добровільного соціального страхування та особистого.По-перше, цей вид добровільного соціального страхування законодавець визначає як недержавний, що дає підставу вважати подальший розвиток в Україні добровільної форми соціального страхування як недержавної. По-друге, закон визначає недержавне пенсійне забезпечення складовою частиною накопичувального пенсійного забезпечення, яке ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами. Таким чином, вказаний нормативно-правовий акт допускає можливість здійснення недержавного пенсійного забезпечення в обов’язковому порядку. Вважаємо, що в такий спосіб здійснюватиметься правове регулювання пільгового та особливого пенсійного забезпечення окремих категорій працівників. Вказаний підхід зможе вирішити проблему існування загального та спеціального пенсійного законодавства. Існування в пенсійній системі окремих пільгових і спеціальних програм пенсійного забезпечення при єдиних загальних принципах і умовах пенсійного страхування не може тривати і далі.

Особисте страхування обумовлено страховою сумою, а забезпечення в рамках недержавного пенсійного забезпечення залежить від схем страхування. Порядок організації та функціонування більшості видів недержавних пенсійних фондів здійснюється на підставі принципів соціального партнерства, що є суттєвою відмінністю у порівнянні з діяльністю звичайних страхових компаній, які надають послуги з особистого страхування.

Правовий аналіз змісту норм щодо організації діяльності та здійснення недержавного пенсійного забезпечення визначають особливості добровільної форми соціального страхування, які бажано закріпити в майбутніх нормативно-правових актах.

Добровільне соціальне страхування, на відміну від особистого, охоплює тільки економічно активне населення. Принципово різними мають бути механізми здійснення страхування: відсутність договорів змішаного страхування; невиплата страхових внесків з поважних причин не тягне розірвання договору недержавного соціального страхування або штрафні санкції, а є підставою для його призупинення; договори страхування повинні передбачати можливість переходу з одного страхового фонду до іншого тощо. Для забезпечення фінансової спроможності недержавні соціальні страхові фонди мають бути комерційними установами, що використовують засади соціального партнерства. Нормами права соціального забезпечення має забезпечуватися право на збереження набутих прав чи прав, що набуваються в сфері соціального захисту.