Добровільна форма соціального страхування: питання правового регулювання

Відповідно до змісту норм, з моменту написання заяви (підписання договору про добровільну участь у страхуванні) та сплати страхового внеску (або внесків за певний мінімальний період) особа вважається застрахованою, набуває прав та обов’язків застрахованих за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Законодавець не встановлює особливі правила добровільного страхування, не передбачає вибірковості охоплення об’єктів страхування або іншого порядку забезпечення в разі настання страхового випадку. Волевиявлення особи не розповсюджується на встановлення умов страхування, що є основною відмінною рисою добровільної форми соціального страхування від обов’язкової.

Використання єдиних принципів і норм для добровільної та обов’язкової форми соціального страхування, на нашу думку, є невдалим. Встановлений механізм страхування свідчить про існування лише двох відмінних рис - волі щодо участі у соціальному страхуванні та у порядку виникнення статусу застрахованої особи, яких недостатньо для ствердження факту існування в Україні добровільного соціального страхування.

З метою чіткого розмежування форм соціального страхування, добровільне соціальне страхування має регулюватися окремим нормативно-правовим актом. Той факт, що його здійснює страховик загальнообов’язкового державного соціального страхування, особливого правового значення не має. В умовах тривалого процесу становлення та формування системи соціального страхування, виконання функцій страховика навіть доцільно надати виконувати фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування. В подальшому ці функції мають перейти до недержавних соціальних страхових фондів – юридичних осіб, що утворюються і функціонують як результат спільних дій підприємців, працівників і осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, для здійснення добровільного соціального страхування, з метою підвищення рівня соціального забезпечення [4].

Існування добровільної форми у соціального страхування передбачено Концепцією соціального забезпечення населення. Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування опирається на принципи забезпечення для деяких категорій осіб права вибору щодо участі в обов’язковому і добровільному чи лише добровільному страхуванні та добровільності страхування для осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення [5]. Таким чином, добровільне соціальне страхування може виконувати функції основної та додаткової форми соціального забезпечення.

Підставою для організації добровільного соціального страхування є соціальні ризики. Законодавче закріплення переліку соціальних ризиків, що визнаються державою як підстава для надання тих чи інших видів соціального забезпечення, відносять до суттєвих ознак системи соціального захисту. Однорідність страхових відносин добровільного та обов’язкового соціального страхування обумовлена соціальними ризиками. Основний зміст цих відносин – соціальне забезпечення в разі настання соціального ризику – є однаковим. Це особливо спостерігається в тих випадках, коли той самий об’єкт застрахований в обов’язковому та добровільному порядку, коли змінюється форма страхування відносно конкретних об’єктів страхування або умови страхування. У цих випадках змінюється не предмет, а метод правового регулювання суспільних відносин.Не менш вагомим аргументом можливості існування добровільної форми соціального страхування є той факт, що до системи соціального захисту відносять системи соціального страхування, як встановлені державою, так і підконтрольні державним органам або такі, що функціонують відповідно до встановлених норм, як результат спільних дій підприємців і працівників [6]. Головними критеріями відмежування соціального захисту від інших систем матеріального забезпечення є правові гарантії, встановлені державою. Недержавні соціальні страхові фонди для здійснення добровільного соціального страхування можуть функціонувати на підставі принципів соціального партнерства – організаційно-правової основи державної системи соціального захисту [7]. На відміну від обов’язкового соціального страхування, роль соціальних партнерів дещо інша. Держава не бере участі у формуванні страхових коштів безпосередньо. Роль держави складається з відповідної соціальної, інвестиційної, податкової політики: інвестування коштів в державні цінні папери, ліцензування діяльності недержавних соціальних страхових фондів та контролі за їх діяльністю (забезпечення гарантій), стимулювання роботодавців щодо участі у добровільному соціальному страхуванні з метою підвищення рівня соціального забезпечення. Участь у добровільному соціальному страхуванні повинна стимулюватися державою за рахунок податкових пільг або звільнення цих коштів від оподаткування, зарахування їх до валових витрат.

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що принципова відмінність між обов’язковим і добровільним соціальним страхуванням простежується в питанні про “автономію” суб’єктів права, порядку встановлення прав й обов’язків суб’єктів страхування (шляхом укладення договору про соціальне страхування) та ролі держави у здійсненні страхування.

Іншою підставою для ствердження того, що соціальне страхування може мати тільки обов’язкову форму, стало ототожнення добровільного соціального страхування з особистим добровільним цивільно-правовим страхуванням.